samostoyat_BZhD

Запитання для самоперевірки

1. Коли виникла проблема забезпечення безпеки людини?

2. Охарактеризуйте основні групи небезпек, які загрожують людству протягом історії її розвитку.

3. Вкажіть етапи розвитку наукового напряму «Безпека життєдіяльності».

4. Проаналізуйте основні поняття у безпеці життєдіяльності.

ТЕМА 2. РИЗИК ЯК КІЛЬКІСНА ОЦІНКА НЕБЕЗПЕКИ

При вивчені даної теми слід звернути увагу на фази загального аналізу ризиків, які охоплюють людину та дослідити об’єкти техносфери. Також розглянути розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику їхньої господарської діяльності.

План

1. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки складних систем, які охоплюють людину (керівник, оператор, персонал, населення), об’єкти техносфери та природне середовище.

2. Розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику їхньої господарської діяльності щодо забезпечення безпеки та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Для аналізу ризиків, з якими стикається людина в системі “людина – життєве середовище” або “людина – машина – технологічний процес”, існує певна методологія дослідження ризику, яка включає в себе три фази.

Фаза І – попередній аналіз аварій. Метою цієї фази дослідження ризику є визначення системи і виявлення можливості аварій (інженерний аналіз певної системи та умов довкілля, самого процесу та необхідного обладнання). Попередній аналіз аварій передбачає розгляд послідовності подій, які можуть привести до аварії і далі до катастрофи, а також заходів для усунення причин і наслідків катастрофи. В аерокосмічній промисловості, наприклад, після виявлення аварій їх класифікують відповідно до характеру їхніх наслідків. Типова класифікаційна шкала має такий вигляд:

Клас 1 – безпечні. Це помилки персоналу, недоробки в проекті або порушення в роботі окремих вузлів, які не призводять до істотних порушень системи в цілому, людських жертв і пошкодження обладнання.

Клас ІІ – граничні. Це помилки персоналу, недоробки в проекті або порушення в роботі окремих вузлів, які хоч і призводять до істотних порушень системи в цілому, однак піддаються виправленню без людських жертв і значних пошкоджень обладнання.

Клас ІІІ – критичні. Це помилки персоналу, недоробки в проекті або порушення в роботі окремих вузлів, які порушують роботу системи в цілому, призводять до пошкодження обладнання або до таких аварій, що потребують прийняття негайних дій для рятування людей та обладнання.

Клас ІV – катастрофічні. Це помилки персоналу, недоробки в проекті або порушення в роботі окремих вузлів, які істотно порушують роботу системи в цілому, що призводить до руйнування обладнання, травм персоналу та навіть людських жертв.

Загалом, фаза І дослідження ризику – попередній аналіз подій – є першою спробою визначення ще на стадії ескізного проектування стану технічних засобів системи і подій, який може призвести до аварій системи.

Фаза ІІ – визначення послідовності негативних подій (дерево подій, дерево помилок). Методика, яка ґрунтується на використанні дерева помилок, забезпечує визначення ланцюжка збоїв і відказів обладнання й помилок операторів, що може призвести до “головної події”. Використання дерева помилок дає змогу визначити такі показники, як коефіцієнт неготовності та ймовірності відмови технічних систем, які отримують в результаті спеціальних випробувань або узагальнення досвіду експлуатації. Побудова дерева подій здійснюється на основі прямих та зворотних логічних міркувань, тобто індуктивним та дедуктивним методом.

Фаза ІІІ – аналіз можливих наслідків. Для кожного виду катастрофи аналіз можливих наслідків буде мати свої особливості, але завжди на цій заключній фазі дослідження ризику необхідно:

Визначити кількість токсичних речовин або енергії, що розсіюються у навколишнє середовище, для кожного можливого шляху розвитку подій.
Простежити шляхи поширення летальних токсинів, ударної хвилі, фронту пожеж тощо.
Виконати оцінку майнових збитків і шкоди здоров’ю людей в результаті можливих аварій.
Виконати загальну оцінку використаної технології.

У зв'язку з бурхливим розвитком техніки в XVIII - XIX вв. почалося формування техносфери. Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтиснуло інших мешканців природи, що підвищує загрозу негативного і збільшує ризик небезпеки. Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності довкілля, до росту комунікабельності, до забезпечення захисту від природних негативних впливів.

Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Методичною основою управління техногенною безпекою є ризик-орієнтований підхід, тобто створення системи аналізу та управління ризиками як основи регулювання безпеки населення і територій, забезпечення гарантованого рівня безпеки громадянина і суспільства. Загальновизнаним інструментарієм при цьому є ймовірнісно-детермінований принцип. Його характерною рисою є визначення параметрів надійності систем і ризиків виникнення надзвичайних ситуацій за допомогою параметрів, які визначають ймовірність розвитку небезпечних процесів за різними сценаріями. При цьому необхідною вимогою для організації безпечного функціонування об’єктів техносфери стає інструментальний моніторинг.

Техносфера характеризується:

1. Наявністю технічного устаткування, будинків і споруджень, ліній комунікацій, енергетичних джерел і ліній електропередач;

2. Викидами і скиданнями в навколишнє природне середовище, відходів одержуваних у результаті переробки матеріальних природних ресурсів, речовин, матеріалів і ін.;

3. Є джерелом енергетичного забруднення біосфери;

4. Техносфера штучно регульована частина біосфери;

5. Об'єкти техносфери – стаціонарні і нестаціонарні, локальні і що переміщаються.

Техносфера має розподіл за об’ємами , які вона займає у біосфері.

Є гігантськи техносфери - металургійні, машинобудівні, гірничодобувні комплекси. Є середні техносфери - машинобудівні підприємства Харкова (біля 50 одиниць). І малі техносфери – майстерні, механозбірні дільниці, ремонтні підприємства та інші.

Наростання негативних наслідків антропогенного впливу на території є результатом посилення декількох часто незалежних один від одного факторів-умов і факторів-процесів природного, техногенного і соціального характеру, які спільно можуть призводити до більш тяжких наслідків, ніж при їх окремому прояві.

Стан справ ще більше погіршує підвищення рівня сейсмічності платформних територій в останні роки, у зв'язку з чим тут зростає "неврахований" ризик виникнення випадків порушення стійкості та технічного стану будь-яких об'єктів, що опинилися в зоні впливу геодинамічних аномалій. Говорячи про безпеку територій, не треба забувати, що вони відносяться до відкритих систем, оскільки в принципі їх можна захистити від перетоків маси, енергії та інформації, які, в свою чергу, можуть бути як стабілізуючими, так і дестабілізуючими факторами рівня безпеки.

При аналізі та оцінці ризиків необхідно враховувати і розрізняти потенційну і ситуаційну небезпеки.

У техносфері управління ризиком - це частина системного підходу до прийняття рішень, процедур і практичних заходів у вирішенні завдань попередження або зменшення небезпеки промислових аварій для життя людини, захворювань чи травм, шкоди матеріальним цінностям і довкіллю.

Оцінка ризику будується на фундаментальному, передусім природничо і інженерному, вивченні джерела (наприклад, хімічного об'єкта) та факторів ризику (наприклад, забруднюючих речовин з урахуванням особливостей конкретної технології та екологічної обстановки) та механізму взаємодії між ними. Управління ризиком спирається на економічний і соціальний аналіз, а також на законодавчу базу. Управління ризиком має справу з аналізом альтернатив з мінімізації ризику. Оцінка ризику служить основою для дослідження і вироблення заходів управління ризиком.

Содержание