logo search
samostoyat_BZhD

Тема 7. Управління силами та засобами об'єктів господарювання під час надзвичайних ситуацій 38

7.1. Здійснення карантинних та інших санітарно-протиепі­демічних заходів. 38

7.2. Технічні засоби та способи проведення дезак­тивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття й засобів захисту, продо­вольства, води, продовольчої сировини та фуражу. Дезактивуючі, дегазуючі та дезінфікуючі розчини. 40

Список рекомендованої літератури 49

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Методичні рекомендації та конспективний виклад питань розроблено відповідно до навчальної програми дисципліни "Без­пека життєдіяльності", затвердженої Укоопспілкою 25.06.11.

Мета даних методичних рекомендацій - надання допо­моги студентам при самостійному вивченні питань, відведених для самостійного опрацювання.

У роботі подано короткі методичні рекомендації щодо вивчення кожної теми, зазначено список рекомендованої літера­тури, запропоновано запитання для самоперевірки.

Працювати над кожною темою необхідно в такій послі­довності:

1) уважно розглянути програму;

2) ознайомитися з методичними рекомендаціями і конс­пективним викладом питань;

3) опрацювати рекомендовану літературу;

4) скласти конспект;

5) відповісти на запитання для самоперевірки. Самостійне опрацювання навчального матеріалу сприяє:

• глибокому засвоєнню навчального матеріалу шляхом опрацювання рекомендованої літератури;

• самостійному складанню тестів, написанню статей, ре­фератів;

• створенню презентацій із дисципліни;

• стимулюванню використання телекомунікаційних за­собів (комп'ютерних програм, мережі Інтернет тощо) при опра­цюванні навчального матеріалу;

• оволодінню культурою мови, логічним мисленням;

• розвитку вмінь формулювання висновків;

• формуванню широкого світогляду, позитивних мо­ральних засад, умінь працювати з літературою.

Окремі питання тем дисципліни повністю виносяться на самостійне вивчення.

Самостійне опрацювання передбачає складання конс­пекту за питаннями, які рекомендовані з кожної теми.

При підготовці конспекту можна використовувати різноманітні друковані та інші матеріали (наприклад, з мережі Інтернет).

При використанні спеціальних термінів та скорочень вар­то скласти короткий словник основних термінів та визначень, що вживаються під час роботи і є базовими для розуміння матеріалу, що вивчається.

Словник термінів подається на початку або в кінці роботи.

Рекомендовано також самостійно розробляти та пропону­вати для розгляду презентації з тем дисципліни.

Оволодіння навчальним матеріалом з курсу "Безпека життєдіяльності" потребує опрацювання як основної, так і до­даткової літератури, періодичних видань.

Вивчення дисципліни направлене, перш за все, на фор­мування у майбутнього фахівця культури особистої безпеки, відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо.

Важливо усвідомити, що усунення негативних факторів, запобігання небезпекам та зменшення наслідків їх прояву можливе лише при володінні відповідними знаннями і вмін­нями.

Особливістю дисципліни "Безпека життєдіяльності" як науки є тісний зв'язок з іншими дисциплінами, зокрема з: філософією, біологією, фізикою, хімією, психологією, соціо­логією, екологією та ін., а також із практичною діяльністю людини.

Тому при вивченні питань, запропонованих для самостій­ного опрацювання, необхідно обов'язково користуватися не тільки підручниками з безпеки життєдіяльності і додатковою літературою, а й підручниками і довідниками з біології, фізики, хімії, психології, соціології, використовувати знання, отримані у школі.

Контроль за виконанням завдань самостійної роботи здійснюється таким чином:

• перевірка конспекту з питань самостійної роботи;

• усне опитування з тем чи питань самостійної роботи;

• перевірка виконання індивідуальних творчих завдань: рефератів, тестів, кросвордів, статей, огляду літератури із зада­ної теми тощо;

• опитування під час заліку з дисципліни.

ТЕМА 1. КАТЕГОРІЙНО-ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ З БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

При вивчені даної теми слід звернути увагу на періоди виникнення проблеми забезпечення безпеки людини, на характеристику груп небезпек, які загрожують людству на різних етапах його розвитку. Далі варто зазначати наукові засади безпеки життєдіяльності та основні поняття й визначення у безпеці життєдіяльності.

План

1. Історія виникнення питань, пов'язаних із проблемою безпеки життєдіяльності людини

2. Наукові засади безпеки життєдіяльності

3. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності

1. Історія виникнення питань, пов'язаних із проблемою безпеки життєдіяльності людини

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас із появою її на Землі. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людство загалом дбало про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана із природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили головну загрозу.

Другою групою небезпек, які становлять загрозу для людини з часу її існування на планеті, є дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства і сьогодні мають місце у житті людства.

Третьою на Землі з'явилася група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікро­організмів тощо, т.зв. антропогенні чинники. Дані небезпеки пов'язані із прагненням людини глибше пізнати себе і навколишній світ, створити матеріальні блага і, як не пара­доксально, із пошуком більшої безпеки.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя більш зручним. Проте у людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її творіння становлять загрозу для неї самої. Разом із тим, можна навести багато прикладів, які свідчать про те, що завдяки набутим знанням із розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу нині становить приблизно 80 років і продовжує зростати.

Історія розвитку людства з ранніх стадій відзначена увагою до умов трудової діяльності, у т.ч. до питань захисту здоров'я людей.

Умови праці розглядалися в роботах Аристотеля (384 -322 p. до н.е.), Гіппократа (460 - 377 р. до н.е.) та ін.

У 1847 p. A.M. Нікітін видав книгу "Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів", де описав заходи, що мають вживатися для попередження професійних захворю­вань та аварій.

Однією з найнебезпечніших галузей діяльності була і за­лишається в багатьох країнах, у т.ч. в Україні, гірнича справа Тому вже з часів середньовіччя учені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувною діяльністю (Георгій Агрікола, Парацельс).

Знаменитий медик епохи Відродження Парацельс (1493 -1541) вивчав небезпеки, пов'язані з гірською справою. Йому належить висловлювання: "Усе є отрута, і усе є ліки. Тільки одна доза робить речовину чи отрутою чи ліками". Німецький лікар і металург Агрікола (1494 - 1555) виклав питання безпеки у своїй праці "Про гірську справу".

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломоносов (1711 - 1765). Йому належать основні праці з безпеки робіт у гірській справі, в яких знайшли своє відображення методи боротьби із професійними шкідливими факторами, у т.ч. з пилом; він був розробником дробильних машин для полегшення роботи гірників; займався питаннями кріплення лави і вентиляції рудників. Йому належить пріоритет у розробці засобів захисту будинків і споруд від удару блискавки. У 1763 р. М.В. Ломоносов видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення ґрунтів, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу.

У XIX - XX ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком про­мисловості з'являються учені, які займаються проблемами безпеки на виробництві:

В.Л. Кирпичев (1845 - 1913) - перший ректор Харків­ського політехнічного інституту - уперше ввів курс "Техніка безпеки" в інституті;

І.М. Сеченов - фізіолог - науково обґрунтував припус­тиму тривалість робочого дня, показав роль нервової системи в трудовому процесі;

Ф.Ф. Ерісман - професор Московського державного університету - розробив питання гігієни праці. Важливий внесок у розвиток науки зробили Д.П. Нікольський (1855 - 1918), В.А. Левицький (1867 - 1936), А.А. Сочинський (1874 - 1960), СІ. Каплун (1897 - 1943) та багато інших.

Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуаль­ним засобам захисту. Одним із показових прикладів цих засобів є протигаз, створений академіком М.Д. Зелінським у 1915 p., який майже без принципових змін використовується дотепер.

У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчи­лося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населен­ня планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, по­силення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогре­сивне руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутнього поколінь існування людської цивілізації. Людство опинилося під загрозою поступового вимирання внаслідок безперервного погіршення умов навко­лишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів.

Такий стан навколишнього середовища і негативні прог­нози щодо глобальної соціоекологічної кризи спонукали до проведення спеціальних досліджень та вжиття заходів, які дозволили б вирішити двоєдине завдання - збереження рівноваги у природі та забезпечення належних умов життя. Перші положення, що отримали всесвітнє визнання, викладено у працях, т.зв. Римського клубу - неформальної організації вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створеної у 1968 р.

38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 p. створила Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвит­ку, що покликана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитет­них експертів у 1987 р. дана комісія підготувала фундаменталь­не дослідження "Наше спільне майбутнє".

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена Концепції сталого розвитку світового співтовари­ства. На конференції було прийнято документ "Порядок денний XXI століття" та зроблено висновок про необхідність такого партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства.

Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать пре людські зусилля, спрямовані на власну безпеку, та водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку в 1809 р. заявити: "Інколи здається, що при­значення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попе­редньо зробивши земну кулю непридатною для життя".

Розвиток наукового напряму «Безпека життєдіяльності» можна поділити на три основні етапи:

І - підготовчий (безсистемний);

ІІ - становлення (систематизації);

III - удосконалювання (сучасний).

Перший етап тривав із давніх часів до кінця XX ст. Основні його риси - формування методів і напрямів (наукових дисциплін), що стосуються питання безпеки життєдіяльності Найважливішим результатом даного етапу варто вважати формування у свідомості людей необхідності вирішення проблем БЖД.

Другий етап почався з кінця XX ст. і пов'язаний з науковою і суспільною діяльністю професорів С.В. Белова і О.Н. Русака. Вчені зуміли об'єднати існуючі наукові дисциплі­ни, пов'язані з безпекою життєдіяльності; в опублікованих ними наукових працях було сформульовано закони, аксіоми й окремі положення, що об'єднали різні наукові підходи в один - безпеку життєдіяльності.

Нині формується системний підхід до вирішення проблеми забезпечення належного рівня безпеки життєдіяль­ності в Україні.

Третій етап триває з початку XXI ст. і характеризується наявністю значного досвіду роботи науковців, фахівців із питані безпеки життєдіяльності, що дає можливість створити міцну наукову основу напряму безпеки життєдіяльності.

За минулі роки опубліковано кілька монографій, науко­вих статей та інших наукових праць із питань БЖД. Щорічне проводяться міжнародні конференції, наукові читання, присвячені питанням екології та безпеки життєдіяльності. Все це спрямовано на вдосконалення надзвичайно важливої дисципліни "Безпека життєдіяльності".