Історія виникнення та розвиток мобільного зв’язку

В 1888р. німецькому ученому Генріху Герцу вдалося за допомогою установок довести факт існування електромагнітних хвиль і знайти можливість їх виявлення. Опираючись на результати досліджень Г. Герца, російський фізик А.С. Попов створив пристрій для засвідчення електричних коливань – приймач.

У 1897р. Г. Марконі отримує патент на пристрій, схожий на пристрій А.С. Попова. У 1901р. Він встановив радіо на борт парового автомобіля, і таким чином створюючи перший наземний мобільний зв’язок.

На початку ХХ століття, на першому етапі розвитку радіотехніки, він почав розвиватися як морський руховий зв’язок. Потреба у засобах зв’язку наземного рухомого зв’язка для оперативного управління діями поліції призвели у 1921р. до створення в США першої диспетчерської системи телеграфного рухомого зв’язку. Перші радіосистеми викликали, використовуючи азбуку Морзе, патрульні поліцейські автомобілі, щоб ті зв’язались з поліцейським відділком по провідному телефону.

17-го червня 1946р. у Сент-Луїзі, США, служба мобільної телефонії представили перші радіотелефонні послуги приватним клієнтам.

Радіотелефони, які були використані в цій системі, використовували зафіксовані канали. Якщо канал зв’язку був зайнятий, то абонент вручну переключався на другий - вільний. Функція автоматичного вибору вільного каналу з’явилася пізніше.

У 1947р. відбулася подія, яка стала відправною точкою для створення сотового зв’язку. Д. Рингом була висунута блискуча ідея сотового принципу галузей рухомого зв’язку.

1 березня 1948р. перша повністю автоматична служба радіотелефонії почала діяти у Річмонді. У Єврош, в цей час лідерами були «Еріксон» і «Марконі».

С. Лаурин з Адміністрацією Шведського зв’язку розробив автоматичну мобільну телефонну систему, випробувану у Стонгольді в 1951р. В середині 1950-х перші снаряджені телефоном автомобілі вийшли на дорогу. Прилад складався з приймача, передатчика та логічного приладу, встановлених у багажник автомобіля, з номеронабирателем і телефонною трубкою зафіксованими на щиті, висячим над оборотною стороною переднього сидіння. Це було схоже на роз’їзди з повною телефонною станцією в автомобілі. Зі своїми функціями нормального телефону, радіотелефон живився від автомобільної батареї.

В 50-ті роки почалися зменшення форм телефонів в машинах, вони стали займати менше місця. Вже на початку 70-х телефони зменшилися і важили близько 12-14кг. При цьому живлення все ще здійснювалось від бортової галузі автомашини.

Новий етап у розвитку сотової системи комунікацій зв’язаний з компанією «Моторола». У компанії в 1954р. прийшов новий інженер, Мартін Купер. На початку 1970-х рр. М. Купер займав вже пост віце - президента компанії. Йшла робота по створенню першого мініатюрного мобільного телефону.

Випробування були назначені на 3 квітня 1973р. До цього дня на вершині 50-етажного Alliance Capital Building у Нью-Йорку була зроблена базова станція.

Перший прототип БС міг обслуговувати не більше, як 30 абонентів і з’еднати їх з наземними лініями зв’язку. Сам сотовий телефон мав назву Dyna-TAC.

У липні 1978р. Почала роботу Advanced Mobile Phone Service (Удосконалена Служба Мобільних Телефонів) або AMPS. У своїх лабораторіях і в польових випробуваннях навколо Чикаго, AT&T розгорнули аналогову службу сотових телефонів. У грудні 1979р. в Токіо почала роботу перша сотова галузь зв’язок з 88 базових станцій. Галузь була створена компанією NTT (Nippon Telegraph and Telephone). Телефонні обслуговування здійснювалися в 23 районах міста. Обладнання було виготовлено кампанією Matsushita і NEC (Nippon Electric Company).

У 1981 р. в Данії, Швеції, Фінляндії і Норвегії в 450 Мгц діапазоні створена Nordic Mobile Telephone System (Північна Мобільна Телефонна Система) або NMT – 450, принцип будівництва якої, були подібні системі AMPS. Запрацювала перша галузь NMT – 450 у вересні 1981 р., в Саудівській Аравії, де вона була змонтована і запущена Шведською компанією «Ericsson». У жовтні цього ж року NMT – 450 запрацював у Швеції. В Північній Америці з’явилась и система AIRORA – 404, запущена Канадою в повністю приватну експлуатацію у лютому 1983 р.

У жовтні 1983 р. В Чикаго, нарешті була запущена у приватну експлуатацію сотова галузь розроблена Bell Laboratories. А в грудні 1983 р. коли модель Motorola Dyna TAC 8000X стала першим портативним сотовим телефоном, отримавши сертифікат від Федеральної Комісії Зв’язку США, компанія Cellular One розгорнула сотову галузь в Балтиморі і Вашингтоні.

У 1985 р. у Великобританії були введені в експлуатацію галузі національного стандарту TACS (Total Access Communications System), розробленого на основі американського стандарту AMPS.

У 1987 р. у галузі з різким збільшенням у Лондоні числа абонентів сотового зв’язку була розширена робоча смуга частот до 900 Мгц. Нова версія цього стандарту сотового зв’язку отримала назву ETACS (Enhanced TACS). Пізніше з’явились кілька європейських аналогових телефонних радіосистем (C-Netz Західної Німеччини, Французьке Radiocom 2000, і Італійське RTMI/RTMS) несумісних між собою.

Новий етап у розвитку сотового зв’язку - це створення систем на основі цифрових методів обробки сигналу. Кількість власників сотових телефонів виросла від 204000 у 85-му до 1600000 в 1988 р.

З метою розробки єдиного європейського стандарту цифрового сотового зв’язку, для виділеного у цих цілях діапазону 900 Мгц, в 1982 р. Європейська Конференція Адміністрацій Пошт і Електрозв’язку (CEPT) - організація, яка з’єднала адміністрації зв’язку 26 країн, - створила спеціальну групу Croupe Special Mobile. Абревіатура GSM і дала назву новому стандарту (пізніше, у зв’язку з широким розповсюдженням цього стандарту по всьому світу, GSM стали розшифровувати як Global System for Mobile Communications).

У 1991 р. створюються досвідчені галузі стандарту GSM і починається його глобальне розповсюдження по всьому світу.