logo search
Тема 4

5. Суть особистісно-орієнтованої освіти: психолого-педагогічна характеристика.

Особистісно зорієнтоване виховання (за С. Подмазіним) - це «ствердження особистості як важливішої цінності буття, навколо якої групуються інші загально соціальні пріоритети, ніжать істина при цьому виступає не як мета, а як засіб розвитку духовної особистості».

Гуманітарна педагогіка розглядає особистість дитини як мету, об'єкт, суб'єкт, результат виховання, ефективність виховної системи.

Сутність особистісно зорієнтованого виховання полягає в тому, щоб розбудити інтерес дитини до власної особистості, до саморозвитку за допомогою самоціннісної діяльності.

В одному із випусків бібліотеки «Шкільного світу» - «Психолог на педраді» - Л. Подоляк пропонує читачеві порівняти традиційну і особистісно зорієнтовану моделі виховного процесу і зробити для себе певні висновки.

Ознаки системи особистісно зорієнтованого виховання

Кожна школа так чи інакше впливає на процес виховання своїх учнів, але далеко не кожна школа є виховною системою.

Під виховною системою слід розуміти організаційно-функціональну структуру, що виникає протягом успішної діяльності єдиного виховуючого колективу під час реалізації загальних цілей виховання на базі навколишнього середовища. Ця система характеризується такими інтегративними якостями, як гуманістичне ставлення і внутрішня культура.

Якщо в школі існує виховна система, то вона водночас сприяє розвиткові як особистості, так і стану школи в цілому.

Навчальний заклад можна назвати школою особистісно зорієнтованого типу, якщо він працює відповідно до принципів суб'єкт-суб'єктної парадигми навчання і виховання, що змінює відносини між учнями та педагогами, забезпечує урахування індивідуальних психофізіологічних особливостей школярів, педагогів і батьків, та сприяє повному саморозкриттю і самореалізації всіх учасників єдиного вимовного процесу.

Основним принципом організації життєдіяльності такої школи є диференціація навчально-виховного процесу, що не ставить учня і вчителя у рамки жорстких умов, але прагне максимально пристосувати життєдіяльність до їхнього потенціалу, тобто дозволяє кожному членові шкільного колективу мати свою траєкторію розвитку у власному темпі.

Метою єдиного виховного колективу є забезпечення умов для багатогранного розвитку особистості кожного учня та педагога шляхом розвитку і функціонування у школі гуманістичних відносин у процесі пізнавальної системостворюючої діяльності.

Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

сприяти розвиткові та згуртованості єдиного виховуючого колективу та гуманістичного характеру внутрішкільних відносин;

удосконалити та поширити форми, прийоми та засоби пізнавальної системостворюючої діяльності;

удосконалити систему організації позаурочної діяльності вихованців;

розробити або удосконалити програму методичного забезпечення і технологій організації, критеріїв результативності виховного процесу.

У сучасних умовах школа має виступати соціально-психологічною нішею, що забезпечує розвиток і самореалізацію дитини сьогодні і готує її до майбутнього життя.

Виховна система такої школи взаємодіє х навколишнім середовищем, забезпечує контакти з ним, розширюючи можливості розвитку, самореалізації як вихованців, так і вихователів.

Кожна виховна система має своє обличчя, свою субкультуру, обмін якою відбувається у процесі діалогу з іншими субкультурами.

Субкультура - це сукупність специфічних для даної школи соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, ціннісних орієнтацій, традицій, звичок, ритуалів тощо), що впливають на стиль життя, академічні успіхи учнів, на формування їхньої цінносної та мотиваційної сфери, на особистість у цілому.

Субкультура шкільного колективу виступає як інтегративна характерстика виховної системи школи, формується в процесі життєдіяльності шкільної спільноти, несе на собі відбиток відношень, що культивуються у цій спільноті. Провідний принцип організації життєдіяльності в школі - орієнтація на загальнолюдські цінності: Батьківщина, Людина, Знання, Культура, Праця, Родина.

Процес життєдіяльності відбувається через знайдені в процесі педагогічного пошуку форми, що сприймає вся спільнота.

Сутність особистісно зорієнтованого виховання полягає у доцільній організації навколишнього середовища як сукупність умов, максимально сприятливих для розвитку особистості учнів у ціннісній для них діяльності.

Створення виховуючого середовища відбувається на рівні сім'ї, школи, позашкільних закладів, мікрорайону, міста, регіону. Виховуюче середовище є багатогранним та поліфункціональним утворенням, через яке здійснюється вплив усіх факторів виховання інших просторів (екологічного, інформаційного, навчаючого, соціокультурного тощо) на процес становлення розвитку та самореалізації особистості. Виховуюче середовище можна розглядати як ідеальний об'єкт, як тимчасове поєднання джерел енергії, що спроможне забезпечити розвиток особистості у відповідності до визначеної мети.

Характер міжособистісних відношень є першою і основною характеристикою виховуючого середовища. Це ті відношення, що вникають між суб'єктами даного середовища у ході реалізації своїх виховних функцій. Фактично це енергія діяльності, той простір діалогу (полілогу), що відбувається як між виховуючи ми системами, так і між вихователями і вихованцями в школі та поза нею.

Другою характеристикою є системність.

Показниками виховуючого оточуючого середовища можуть бути:

насиченість сенсорними стимулами (дизайн приміщень та території навчального закладу);

естетичність навколишнього виховуючого середовища;

насиченість різними видами комунікативної діяльності;

безпосереднє спілкування; спілкування на дозвіллі, тренінгах тощо;

спілкування як засіб організації роботи груп на уроці, колективного обговорення проблеми, прийняття рішення, обговорення результатів;

спілкування як засіб пізнання або суспільної роботи;

заходи, що сприяють здоровому способу життя, фізичній активності та фізичному розвиткові;

форм взаємодії педагогів та учнів;

насиченість виховуючого середовища можливостями в пізнавальній діяльності;

створення умов інформаційного комфорту (інтелектуальної комунікації, самовираження особистості);

широкий доступ до різноманітної інформації;

можливість самостійного вибору певних пізнавальних напрямів у межах соціально заданих норм, різноманітність як у змісті, так і у формах пізнання;

окреслення перспектив розвиту особистості, особистісно значущих завдань засобами похвали, побажання, визнання, авторитету;

насиченість можливостями у естетичній діяльності;

насиченість можливостями у творчій діяльності;

насиченість можливостями у суспільній діяльності;

оптимальна організація діяльності вихованців.