3. Тенденції становлення сучасної початкової школи.

Розробка змісту сучасної шкільної освіти ґрунтується на загальних тенденціях його розвитку, визначених у педагогічній теорії та практиці. Основоположними принципами його конструювання є гуманізація та гуманітаризація.

Гуманізація - це відображення в освіті тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю, а ствердження блага людини - найважливішим критерієм суспільних відносин. Сутністю освітнього процесу стає цілеспрямоване перетворення соціального досвіду в досвід особистий, залучення людини до всього багатства культури. Гуманізація освіти визначається як орієнтування її цілей, змісту, форм і методів на особистість учня, гармонізацію його розвитку, передбачає визнання унікальності дитини, її активності, внутрішньої свободи, духовності.

Унікальність - це ціннісне ставлення до людської індивідуальності. Активність означає визнання людини як творчої, діяльнісної, самостійної у своїх учинках. Внутрішня свобода розглядається як поважне ставлення до особистості, в основі якого - визнання її споконвічного права - свободи вибору (освітнього закладу, навчальної програми, точки зору, варіантів розв'язання навчальної задачі тощо). Духовність - моральні, світоглядні, інтелектуальні цінності - розуміють як головний орієнтир у розвитку особистості, у вихованні її основних значущих якостей.

Основним засобом гуманізації змісту освіти є його гуманітаризація, яка означає, що у фундамент формування особистості мають бути покладені знання про людину й людяність, знання, які використовуються на її благо. Ознаками гуманітаризації змісту освіти є: фундаментальність - забезпечення глибоких і міцних знань; розвиток особистісних якостей учня - здібностей, інтересів, мислення, мовлення, естетичного смаку, збагачення знань, умінь і навичок ціннісним смислом; діалогічність - взаємодія, партнерські стосунки між учасниками освітнього процесу, що вимагає свідомої й активної пізнавальної діяльності; інтегративність - формування цілісного уявлення про оточуючий світ; екзистенціальність - розвиток інтуїції, творчої уяви, емоцій, почуттів.

Виконання поставлених перед освітою завдань, реалізація її основних функцій - соціалізації, людиностворюючої, культуротворчої, принципів гуманізації та гуманітаризації визначили такі основні напрями розвитку змісту сучасної шкільної освіти:

Оновлення фундаментальної складової неперервної освіти, забезпечення її універсальності.

Посилення практичної спрямованості, формування загальнокультурних, загальнонавчальних умінь і навичок, що забезпечуватимуть функціональну грамотність учнів, сприятимуть їхньому розвитку, орієнтуватимуть на творчу діяльність, на поповнення своїх знань, набуття досвіду впродовж усього життя.

Розробка духовно-моральних основ і патріотичного виховання дітей та молоді в контексті загальнолюдських і національних цінностей.

Кожен з цих напрямів має свої аспекти.

Так, знання, залишаючись однією з основних складових змісту освіти, визнаються потрібними не самі по собі, а для розв'язання важливих життєвих проблем. Засвоєння знань і вмінь пов'язується зі здатністю школяра використовувати їх у свідомій діяльності. У зв'язку з цим необхідним виявляється формування «відрефлексованого» (П. Третьяков) змісту освіти: тобто у процесі засвоєння знань учень повинен ставати об'єктом власного спостереження - аналізувати, усвідомлювати, оцінювати свій стан, планувати, прогнозувати та оцінювати результати своєї діяльності. приймати самостійні рішення, будувати стосунки з іншими. Через рефлексію виявляється суб'єктний досвід школяра - досвід життєдіяльності, якого він набуває в конкретних умовах соціокультурного оточення, у процесі сприйняття й розуміння ним світу людей та речей (І. Якиманська). Суб'єктний досвід учня узгоджується у процесі навчання зі змістом освіти, який задає соціокультурні зразки у вигляді понять, законів, правил, прийомів дії, поведінки, обов'язкових для всіх. Тому при розробці змісту шкільної освіти треба враховувати індивідуальні особливості учнів - як основні чинники формування суб'єктного досвіду, - це вимагає додержання принципу диференціації змісту освіти. Учень може вибрати один із його варіантів.

Суттєвих змін зазнає сама «інформаційно-знаннєва» парадигма освіти. Це пов'язано із характером наукового пізнання, способів його будови та використання. Сутність цих змін зводиться до такого:

Основною методу засвоєння змісту освіти визнається не накопичення готових знань, а самостійне оволодіння ними через опанування учнем прийомів, способів одержання цих знань.

З'являється новий тип соціокультурного успадкування, основою якого є оволодіння метазнаннями - методами наукового пізнання (аналіз, синтез, абстрагування, аналогія та ін.).

Розробляється нова наукова картина світу як системи найзагальніших уявлень про навколишнє середовище, в основі якої - уява про біосферу Землі як єдине ціле і ставлення до людини як до елемента цієї екосистеми, з її самобутністю та самоцінністю. Цим фіксується розуміння пізнання не як відображення (споглядання) зовнішнього світу, а як активна діяльність суб'єкта пізнання.

Визнається необхідним вивчати будь-який об'єкт пізнання не ізольовано, а в системі, шляхом інтеграції знань, що забезпечує розкриття його цілісності, дозволяє виявляти зв'язки з іншими об'єктами, зводити їх у єдину картину і на цій основі одержувати знання про цілісний світ.

Об'єкт пізнання має моделюватися на основі використання різноманітних знаків, їх перекодування, що пов'язано з розвитком глобальних інформаційних систем, збільшенням інформаційних потоків, різноманітністю засобів передачі інформації.

Основні напрямки розвиту наук: їхня інтеграція, системність тощо, тобто оновлення під впливом науково-технічного прогресу, - відбиваються на характері знань, які опановують учні. Для оволодіння ними:

відбираються базові (інваріантні) знання, які фіксують основні закономірності розвитку природи та суспільства;

застосовується системний принцип під час їх будови, що знаходить своє відображення у створенні інтегрованих навчальних курсів;

вводяться різні модифікації предметного змісту - базисний, регіональний, етнокультурний компоненти.

Уведення метазнань у зміст освіти посилюватиме, на думку вчених, його розвивальну функцію, тобто орієнтацію на створення освітнього середовища, необхідного для розкриття й розвитку інтересів і здібностей кожного учня відповідно до його природних задатків. За умови застосування метазнань накопичені знання, уміння та навички обертатимуться з мети навчання в засіб розвитку у школяра здатності бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься в засіб бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься в засіб актуалізації (самореалізації) пізнавальних, творчих можливостей учнів (В. Лебедєва, Г. Орлова, В. Панов, В. Рубцов та ін.).

Як підкреслюють учені, ХХІ століття має стати унікальним з точки зору практичної реалізації людських цінностей. Формування ціннісних орієнтацій особистості в результаті засвоєння змісту освіти набуває, таким чином, важливого значення (О. Бондаревська, Т. Бутківська, В. Лазарєв, В. Лисенко, О. Лещинський, С. Подмазін, О. Сухомлинська та ін.). Як записано в Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття», новий зміст нової української школи покликаний формувати в дітей почуття патріотизму, громадянськості, гуманності, співчуття, розуміння, толерантності, совісті, честі, любові, дружби як ціннісних орієнтацій, що мають бути втілені в життя, у норми поведінки особистості.

Проблема побудови ціннісно зорієнтованого змісту освіти висувається на перший план за таких причин:

система цінностей - це та ланка, яка пов'язує суспільство з індивідом, включає його в суспільні відносини;

цінності (соціальні, економічні, моральні) лежать в основі вибору цілей, засобів та умов діяльності;

цінності - системоутворююче ядро програми задуму діяльності та внутрішнього духовного життя людини (А. Здравомислов).

Ігнорування необхідності формування в учня ціннісної свідомості виступає, на думку вчених, способом перетворення людини у придаток, інструмент матеріального виробництва, зведення її до рівня машинної чи біологічної системи.

Необхідність формування ціннісних орієнтацій, особистісного смислу змісту для певного учня ставиться на перше місце під час його конструювання, що передбачає засвоєння наукових і культурних понять через розвиток певних життєвих уявлень дитини та піднесеннях до рівня загальнокультурних проблем і цінностей.

Побудова змісту освіти на таких засадах сприятиме, як стверджують дослідники, розв'язанню таких проблем, як:

досягнення точного смислу понять, що засвоюються;

надання науковим і культурним поняттям життєвої конкретності;

створення сприятливих умов для розвитку мотиваційної сфери, потреб та інтересів учнів.

Розгляд конструювання змісту освіти, проведеного з ціннісних позицій, визначає необхідність створення таких навчальних предметів (або блоків існуючих предметів), основна мета яких - формування позитивних мотивів, оптимальної структури навчальної діяльності. Інший ціннісний аспект побудови змісту освіти полягає в тому, що у змісті навчального предмета враховується відображення науки не тільки з раціонального, а й з особистісного боку. Адже наука, людський пошук уміщують такі цінності, як благоговіння перед світом, здивування, жадобу пізнання, які не можуть бути передані у змісті як поняття.

Ціннісну інтеграцію наукового знання й особистісної цінності сфери вчені розглядають як засіб створення інтегрованих навчальних курсів. У цих курсах передбачається, що з науковими поняттями, законами, теоріями учні знайомляться не безпосередньо, а через особистість ученого, образ якого олюднює процес наукового пошуку та пов'язані з ним факти, поняття, теорії. Адже науки в широкому руслі культури поєднуються не тільки за допомогою спільних понять, а і крізь особистісні зв'язки конкретного вченого, котрий живе та діє в контексті певної культури та історії. Саме через такий зміст, що проходить крізь інтереси, почуття, досвід учня, здійснюється інтеграція чужого і власного ціннісного досвіду.

Формування вихованої, розвиненої особистості безпосередньо пов'язано зі становленням системи її духовних цінностей. Вихованою, розвиненою вважається особистість, яка досягла вищого рівня духовного освоєння навколишнього світу - сповна володіє культурно-духовним надбанням як регулятором своєї життєдіяльності. Рівень сформованості ціннісних орієнтацій визнається показником міри соціалізації особистості - як результат її готовності до життя в сучасному суспільстві.