1.1 Історія підприємства

На північному сході Донбасу, біля залізничної станції Юрївка і села Василівка в 90-х роках девятнадцятого століття почалося будівництво металургійного заводу Алчевським Олексієм Кириловичем, засновником заводу, промисловцем і банкіром, а 26 травня 1896 була задута перша доменна піч.

До Великої Жовтневої революції Алчевський завод був великим на ті часи підприємством c 6 домнами обємом від 250 до 380 мі, 7 мартеновськими печами з садком до 40т, прокатним цехом. Характерно, що в 1898р. на заводі були встановлені прокатні стани, що працюють перш в Бельгії, яка не була зацікавлена в том, щоб у нас впроваджувалися нові агрегати, і збувала сюди застаріле обладнання.

На всіх агрегатах старого Алчевського заводу переважала важка ручна праця. Наприклад, на нагрівальних печах табору "800" тритонні злитки розкантовувати і виштовхувалися робочими за допомогою звичайних ломів.

У 1913 році заводом був досягнутий найвищий в тих умовах рівень виробництва: виплавлено 217 тис. тонн чавуну і 251 000 тонн сталі, вироблено 210 тисяч тонн сортового і дрібного прокату.

За роки першої світової та громадянської воєн випуск металу на заводі сильно скоротився. У 1923 - 1925 рр. завод знаходився на консервації. Лише в лютому 1925р. сила відновлена домена піч № 2, а пізніше поступово стали повертатися в стрій і інші агрегати.

У роки першої пятирічки почалася реконструкція заводу. За кілька років були споруджені дві нові механізовані доменні печі обємом по 930 м і (згодом обсяг печі № 2 був збільшений), газоочистка та інші обєкти, поруч був побудований коксохімічний завод.

Виробництво металу безперервно зростало. Водночас успішно вирішувалася проблема створення високоякісних сталей і більш економічних профілів прокату. Зокрема було освоєно і збільшувалося виробництво холоднотянутої каліброваної сталі. До початку Великої Вітчизняної війни випуск спеціальних і якісних марок сталей на заводі становив вже майже 85 % загального виробництва металу.

Війна перешкодила подальшому розвитку підприємства. За час окупації нашого міста фашистськими загарбниками завод був сильно зруйнований. Повернувшись з евакуації, металурги застали тут купи цегли, каменю, понівеченого металу.

Відчуваючи великий недолік в матеріалах, обладнанні, кадрах, група ентузіастів, серед яких було чимало старих і жінок, про першого дня визволення міста Радянською Армією (2 вересня 1943 р.) гаряче взялася за повернення рідного заводу до життя. Вже до середини 1944 року було введено в експлуатацію мартенівська, а в листопаді - доменна піч. У тому ж році вдалося частково відновити енергетичне господарство, змонтувати турбогенератор і турбоповітродувки, приступити до відновлювальних і ремонтним роботам по підсобним цехам.

У період відновлення була розпочата підготовка до корінної реконструкції заводу на базі новітніх досягнень науки і техніки.

Старий, побудований в кінці XIХ століття мартенівський цех був знесений. Замість нього за проектом Гіпросталі споруджений цех, де майже всі процеси механізовані й автоматизовані.

У березні 1952р. на заводі дали сталь дві перші в тодішньому СРСР потужні мартенівські печі. Через кілька місяців став до ладу стан "2250". Протягом 1952 - 1955рр. один за іншим включалися в роботу потужна доменна піч і 3 нові мартенівські печі, потужний блюмінг - слябінг, товстолистовий стан "2800". У 1959 - 1961рр. введена в експлуатацію аглофабріка у складі 6 агломашин.

У наступні роки стали до ладу напівбезперервний крупно сортновий стан "600", доменна піч № 1 обсягом 3000 мі, двохванний сталеплавильний агрегат, цех сталевого дробу, цех двошарової сталі, шаропрокатних стан, прямоточний сталеплавильний агрегат і ряд допоміжних цехів [8].