2.1. Водні ресурси України

Водні ресурси України переважно складаються з річкового стоку і прісних підземних вод. Солоні води морів і підземних глибоких горизонтів мають поки що обмежене застосування для водопостачання. Річкові водні ресурси поділяють на дві частини – підземну і поверхневу. Підземна частина постійна, стабільна і, як правило, не потребує регулювання. Підземні води, що містяться нижче рівня дренування річками, є застійними і найчастіше мінералізованими. Поверхнева частина річкового стоку дуже мінлива і для використання здебільшого потребує регулювання.

На території України протікає 22,5 тис. річок завдовжки понад 4 км, зокрема 117 річок завдовжки 100 км і більше. Загальна протяжність Цих річок становить 170 тис. км.

Найбільші річки країни – Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг – течуть на південь до Чорного моря. До великих річок належать також Західний Буг, який тече на північний захід у напрямі до Польщі та Балтійського моря; Тиса – притока Дунаю, яка тече у напрямі до Угорщини та Прут – друга за величиною притока Дунаю, яка утворює за межами України кордон між Молдовою і Румунією. Найбільша притока Дунаю – Кілія, яка формує дельту Дунаю і є кордоном між Україною та Румунією. Крім зазначених великих річок до водних ресурсів нашої країни належить понад 63 тис. малих річок.

Розрізняють три типи річок. До першого типу належать річки рівнин, що займають більшу частину території країни. Це притоки Дніпра, Сіверського Донця, Південного Бугу, лівобережні притоки Дністра, а також річки степової зони. Для них характерні широкі долини з пологими схилами, а поздовжні схили мають падіння 1 – 10 м/км, які зменшуються від витоку до гирла. Швидкість течії становить 0,2 – 0,5 м/с у межень, яка у паводок збільшується до 1 м / с і більше. Частина річок улітку пересихає.

До другого типу належать річки Поліської низовини. Для них характерні досить широкі й слабко виражені у рельєфі долини та незначні схили. Басейни цих річок заболочені.

Третій тип об'єднує гірські річки. Вони беруть початок у Карпатах або Кримських горах і характеризуються неширокими глибокими долинами з крутими схилами. Глибина долин у передгір'ях становить 150 – 250 м, а в горах – 600 – 800 м. Падіння становить 60 – 70 м/км у верхів'ях і 5 – 10 м/км – у нижній течії. Швидкість течії досягає 1 – 2 м/с у межень та 3 – 5 м/с у паводок. Гірські річки Карпат мають постійну течію і майже не пересихають. У Криму річки пересихають надовго або переходять у підземні (карстові) потоки.

Крім того, в Україні є понад 7 тис. озер (площею від 0,1 км²) із загальною площею понад 2 тис. км², 23 тис. штучних ставків і водосховищ (Кременчуцьке площею 2250 км², Каховське –— 2155, Київське – 922, Дніпродзержинське – 567 км² та ін.). Загальні ресурси прісної води в Україні невеликі: 95 млрд м3, у тому числі 3,2 млрд м³ підземних вод. Це становить близько 0,00003 % загальних світових запасів прісної води (31,2 · 1015 т), або 0,009 % світових ресурсів річок, прісних озер і ставків.

Місцевий річковий стік, що формується в межах країни, у середній за водністю рік становить 52,4 км³. З урахуванням притоку із сусідніх країн середній багаторічний річковий стік досягає 87,1 км³. З урахуванням стоку Дунаю Кілійським рукавом він зростає до 209,8 км³.

Прогнозні запаси підземних вод в Україні оцінюються в 21 км³/рік, або 57,4 млн м³/добу, з них гідравлічно не пов'язаних з річковим стоком – лише 7 км³/рік (19 млн м³/добу). Водні ресурси річкового стоку України і ресурси підземних вод наведено в табл.

Середній багаторічний стік на 1 км2 площі становить 86,8 тис. м³/рік, а із розрахунку на одного жителя – близько 1 тис. м³/рік. У дуже маловодні роки він відповідно зменшується до 49,2 і 0,57 тис. м³/рік.

Таблиця 2.4. Водні ресурси України

На території України водні ресурси розподілені досить нерівномірно. Так, середній річний шар стоку коливається від 5 – 10 мм у Херсонській області до 625 мм на Закарпатті. Природна забезпеченість території водою характеризується величиною стоку місцевого формування впродовж року, яка припадає на 1 км площі. В найзабезпеченіших водними ресурсами областях (Закарпатська, Миколаївська, Одеська) забезпеченість водою становить 618 – 225 тис. м³/рік з 1 км². Характерною ознакою для природного розподілу водних ресурсів на території України є те, що місцям розміщення найпотужніших споживачів води відповідають найменші запаси водних ресурсів (Донбас, Кривбас, Автономна Республіка Крим та інші південні регіони).

Дуже нерівномірно на території України розподілені також запаси підземних вод. Найбільша кількість прогнозованих ресурсів підземних вод належить до басейнів Дніпра (61%), Сіверського Дінця (12%) та Дністра (9%). Максимальна кількість (8402 тис. м³/добу) їх знаходиться в Чернігівській області. Великі експлуатаційні запаси підземних вод мають Київська, Полтавська, Херсонська, Харківська, Рівненська, Львівська, Сумська та Луганська області (4186 – 3046 тис. м³/добу). Підземні води забезпечують приблизно 17 % загального водоспоживання і 54 % господарсько-питного водопостачання (дані 1995 – 1999 рр.). До водних ресурсів належать також води озер і лиманів. Проте вони не можуть бути надійним джерелом водопостачання, оскільки ці озера здебільшого невеликі, а їхній рівневий режим нестійкий. Крім того, лимани мають переважно солону і солонувату води. Прісні озера можна використовувати як джерела водопостачання лише на території їх місцезнаходження.

Унаслідок обмеженості та нерівномірного розподілу водних ресурсів. Для забезпечення населення і галузей народного господарства водою в Україні широко використовують регулювання річкового стоку. Найбільш зарегульований стік у басейні Дніпра. Для подолання дефіциту води в окремих регіонах було створено близько 1000 басейнів для регулювання річкового стоку та зберігання води у посушливі роки, а також систему внутрішнього подавання води. Нині водою Дніпра користуються понад 70 % населення і майже вся промисловість країни. Проте деякі регіони України відчувають гостру нестачу води (західні регіони та східна частина Кримського півострова). Дефіциту води зазнають Львів, Житомир, Бердичів та інші міста. Близько 33 % населення країни проживає в недостатньо забезпечених водою регіонах.

Найбільший водопостачальник – Дніпро, який є головною водною артерією України і третьою на європейському континенті річкою (після Дунаю та Волги) за площею басейну (509 тис. км²) та четвертою за довжиною (2200 км). У верхній течії Дніпро перетинає територію Росії і Білорусі. В Україні він протікає своєю середньою та нижньою течією. Площа басейну – 291,4 тис. км². Води басейну Дніпра становлять близько 80 % усіх водних ресурсів України. Середній багаторічний обсяг стоку Дніпра у гирлі досягає 53 км³. У маловодні роки він зменшується до 43,5, а в надто маловодні – до 30 км³. Середньорічний стік Дніпра формується на території Росії (32 %) та Білорусі (31 %). Прогнозовані ресурси підземних вод у басейні Дніпра в межах України становлять 12,8 км, з яких 4,7 км³ гідравлічно не пов'язані з поверхневими водами. Обсяг розвіданих запасів оцінюється в 2,6 км на рік, але нерівномірність їх розподілу зменшує можливість використання до 1,2 км³.

Розподіл водних ресурсів на території басейну Дніпра дуже нерівномірний. Найзабезпеченіша водою його верхня частина, в якій у середній за водністю рік на один квадратний кілометр площі припадає 219 тис. м³/рік води. В басейні Десни і Прип'яті питомі водні ресурси становлять 110 – 115 тис. м³/рік, а в нижній частині басейну водозабезпеченість зменшується до 36 тис. м/рік на 1 км².

У формуванні водних ресурсів Дніпра велике значення мають водосховища і ставки на його притоках. Кількість останніх становить 15 380 із загальною довжиною 67 156 км. На Дніпрі, як уже зазначалося, створено каскад із 6 водосховищ загальною площею 6950 км³. Об'єм акумульованої в них води досягає 43,8 км³. Тому більшу частину водосховищ можна віднести до мілководних.

Дніпро – джерело водопостачання не лише для споживачів, які проживають у межах його басейну, але й для інших промислових центрів півдня і південного сходу країни. Системами каналів Дніпро – Донбас, Північно-Кримський і Каховський щороку переміщується за межі басейну близько 5 – 6 км³ стоку. Загалом Дніпро забезпечує водою понад 65 % території України, на якій проживає близько 30 млн населення. На цій території розміщено 50 великих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільських та понад 1 тис. комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомних електростанції.

У басейні Дніпра зосереджено також основний промисловий потенціал країни. Це призводить до величезного антропогенного навантаження на його води та впливає на формування якості води. Основні обсяги промислового виробництва металургійної, хімічної, коксохімічної та вугільної галузей промисловості, потужні енергетичні об'єкти і великі масиви зрошувальних земель сконцентровані на тій частині території Дніпра, де місцеві водні ресурси значно менші за потреби в них. Тому внаслідок інтенсивного забруднення різноманітними стоками більша частина водних ресурсів втратила здатність до самовідновлення і знаходиться в стадії деградації.