Ноосфера

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина, котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський учений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що охоплює область взаємодії атмосфери, літо­сфери та гідросфери.

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українсь­ким ученим В.І.Вернадським. На підставі праць В.І.Вернадського та його послідовників біосфера визначається як загальнопланетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари літосфери, її склад і будова зумовлені сучасною і минулою життє­діяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком взаємо­дії живих і неживих компонентів, термодинамічне відкритою, само­організованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальною сис­темою.

В.І.Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє со­бою оболонку життя — область існування живої речовини» . Він зазна­чив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організо­ваність. Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму тим, що безперервно перебуває в становленні, у русі всіх її найдрібніших матеріальних та енергетичних частинок.

Земна оболонка, біосфера, що охоплює всю земну кулю, значною мірою зумовлюється існуванням в ній живої та неживої речовини. Між її неживою частиною, неживими природними тілами і живою речовиною, що її населяє, постійно існує обмін. Цей обмін у ході часу виражається рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до стійкості.

Організованість є однією з головних особливостей біос-фери і ця особливість визначається способом існуван­ня живого природного тіла. Живе виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що праг­нуть до замкненості за принципами циклічності.

На думку В.І.Вернадського, організованість біосфери повинна роз­глядатися як рухома рівновага.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, В.І.Вернадський дійшов ви­сновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзна­чив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан — ноо­сферу.

Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В. І. Вернадський зазначив, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним ета­пом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необхідністю повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу — сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадко­вим явищем, що залежить від волі людини, але є стихійним природним проце­сом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом трива­лістю мільйонів років.

З точки зору історичного часу, життя людського індивіда ми мо­жемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності по її перетворенню, а також смерті самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан — ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять пе­ред людством сьогодні.

Чому ж перед людством виникає питання про перебудову біосфе­ри? Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає присто­совуватись до навколишнього природного середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб.

Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфері, по­рушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все тяжче робити це без серйозних наслідків для існування самої біосфери. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій, вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Перед людством постала реально загроза деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологіч­ного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости у глобальну еко­логічну катастрофу, коли процеси руйнування природи матимуть незворотний характер.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.

В.І.Вернадський вірив у людський розум, гуманізм творчої діяль­ності, перемогу добра та краси.