Гранично допустимі концентрації (гдк) шкідливих речовин

Концентрація – маса (мг) речовини в одиниці об’єму (м3) повітря при нормальних умовах – є основною фізичною характеристикою домішок атмосфери. Концентрація домішок визначає фізичний, хімічний та інші види впливу речовин на людину і навколишнє середовище й служить основним параметром при нормуванні вмісту домішок в атмосфері.

Гранично допустима концентрація (ГДК) – це максимальна концентрація домішок з атмосфері, віднесена до певного часу осереднення, яка при періодичній дії чина протязі всього життя людини не справляє ні на неї, ні на навколишнє середовище в цілому шкідливої дії (включаючи віддалені наслідки).

Якщо речовина справляє на навколишню природу шкідливу дію в менших концентраціях, ніж на організм людини, то при нормуванні виходять з порогу дії цієї речовини на навколишню природу.

Гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин в атмосферному повітрі населених пунктів регламентовані Державними Санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) (ДСП-201-97), відповідно з якими встановлені: клас небезпечності речовини, допустимі максимальна разова і середньодобова концентрації домішок. ГДК деяких забруднювальних речовин наведені в додатку Б.

Максимальна разова ГДКм.р. – основна характеристика небезпечностішкідливої речовини. Вона встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, світлової чутливості, зміна біоелектричної активності головного мозку тощо) при короткочасній дії атмосферних домішок.

Середньодобова ГДКс.д. встановлена для попередження загальнотоксичного, канцерогенного, мутагенного та іншого впливу речовин на організм людини.

Для забезпечення ефективної трудової діяльності необхідно забезпечувати нормальні метеорологічні умови та необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище можуть надходити різні шкідливі речовини. Шкідливі речовини, контактуючи з організмом людини, за порушення вимог безпеки, можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення стану здоров'я, котрі виявляються сучасними методами в процесі роботи.

Всі шкідливі речовини за характером впливу на людину можна поділити на дві групи: токсичні та нетоксичні.

Токсичні речовини взаємодіють з організмом людини, викликаючи різноманітні відхилення стану здоров'я.

Нетоксичні речовини переважно чинять подразнювальну дію на слизові оболонки дихальних шляхів, очей та на шкіру працівників.

За фізіологічною дією на людину токсичні речовини поділяються на групи:

* подразнювальні, котрі діють на дихальні шляхи та слизову обо задушливі, котрі порушують процес засвоєння кисню тканинами організму людини;

* соматичні отрути, котрі викликають порушення діяльності всього організму або його окремих систем;

* речовини, котрі чинять наркотичну дію.

Дія шкідливих речовин на виробництві нерідко ускладнюється різними супутніми факторами зовнішнього середовища (високою температурою повітря, шумом, вібрацією тощо).

Найбільш поширені шкідливі речовини повітряного середовища на підприємствах - пил та різного походження тонкодисперсні аерозолі.

Запиленість виробничих приміщень — один з найшкідливіших факторів виробничого середовища. Пил викликає захворювання, є причиною підвищеної пожежо - та вибухонебезпеки виробництва, підвищує електронебезпеку виробничого процесу.

Причина пилоутворення:

* недосконалість технологічного процесу, обладнання;

* недостатня герметизація обладнання;

* порушення термінів проведення планово-попереджувальних ремонтів;

* порушення технологічних режимів, неякісне прибирання приміщень.

Пил, що вільно знаходиться в повітрі, називається аерозолем, а пил, що осів на елементи будівельних конструкцій, виробничого обладнання тощо — аерогелем.

Пил буває органічного та неорганічного походження.

Свинцевий пил викликає зміни в нервовій системі, крові, дихальних шляхах. Нетоксичний пил подразнює шкіру, очі, вуха, ясна, а потрапляючи в альвеоли легень — викликає пневмоконікоз тощо. За роботи в атмосфері, котра містить пил діоксиду кремнію, у працівників виникає одна з важких форм пневмоконікозу — силікоз. Шкідливість та токсичність пилу залежить:

* від його кількості, що вдихається;

* від ступеня дисперсності;

* форми пилинок;

* від хімічного складу.

За ступенем впливу на організм шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:

1-й — надзвичайно небезпечні:

2-й — високонебезпечні;

3-й — помірно небезпечні;

4-й — малонебезпечні.

В табл. 2 наведені класи небезпеки залежно від показників і норми шкідливих речовин в повітрі робочої зони.

Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини у повітрі робочої зони виробничого приміщення вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не чинить негативного впливу на здоров'я нащадків.

Таблиця 7.1.2. Класи небезпеки шкідливих речовин

Щодо речовин, які досить часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень, то для них встановлені допустимі концентрації. Так, наприклад, для окису вуглецю допустимою середньоденною нормою є:

• тривалості роботи до 1 години – 50 мг/м3;

• за тривалості роботи протягом 30 хвилин – 100 мг/м3;

• за тривалості роботи не більше 5 хвилин – 200 мг/м3.

Вміст шкідливих речовин в повітрі не повинен перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК), котрі оцінюються в міліграмах на метр кубічний. За вмісту в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованої дії для забезпечення безпеки роботи слід дотримуватися наступної умови:

де: C1, С2, С3……Сn — концентрації відповідних шкідливих речовин в повітрі, мг/м³;.. ГДК1 ГДК2… ГДКn - граничнодопустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м^3.

До шкідливих речовин односпрямованої дії належать шкідливі речовини, котрі близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

Це, зокрема, вуглець, оксид азоту, сірчаний газ, сірчаний водень та інші вуглеводневі сполуки.

Вміст шкідливих речовин в повітрі, котре надходить у виробничі приміщення, не повинен перевищувати 0,3 ГДК, встановлених для робочої зони виробничих приміщень. Викиди в атмосферу повітря, котре містить шкідливі речовини, слід передбачати та обґрунтовувати таким чином, щоб концентрації їх не перевищували норм, вказаних в ГОСТ 12.1.005-88 «ССБТ. Воздух рабочей зоны. Общие санитарно-гигиенические требования». Допустимий вміст пилу в повітрі, котре викидається в атмосферу, варто ГДК визначати за формулами:

* при витраті повітря, що викидається в атмосферу більше 15 тис. м3/год С1=100 К;

* при об’ємі повітря, що викидається в атмосферу 15 тис. м3/год і менше С2=(160-4а)К,

де: C1, С2 – допустимий вміст пилу в повітрі; а – витрата повітря тис. м3/год; К – коефіцієнт, котрий приймається залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони.

Значення К, залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі виробничих приміщень, варто приймати рівним 0,3 пилу 2 мг/м3 та менше; 0,6 за ГДК від 4 до 6 мг/м3; та 1 за ГДК 6 мг/м3 та більше.

Для визначення кількості пилу в повітрі виробничих приміщень існує ваговий метод (за допомогою аспіратора для відбору проб повітря), суть якого — у протягуванні через фільтр певного об'єму досліджуваного повітря. Потім зважують фільтр на аналітичних вагах і визначають запиленість за формулою з подальшим порівнянням фактичної запиленості з допустимою.

Під час використання вимірювача концентрації пилу ВКП-1 визначення запиленості здійснюється за шкалою і тарувальним графіком.

Принцип дії приладу полягає в електризації аерозольних пилових частинок в полі від'ємного електричного коронного розряду та в подальшому вимірюванні електричного заряду, що накопичується на стінках вимірювальної камери, і пропорційному вмісту пилу в повітрі.