До адміністративних правопорушень відносяться:

1) порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці;

2) створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств або уповноважених ними осіб .

Штраф не може бути накладено пізніше місяця з дня вчинення порушення. Постанова про штраф, не виконана протягом трьох місяців з дня накладення його, втрачає силу.

Постанова про штраф може бути оскаржене в районному нарсуді в 10-денний термін.

Кримінальна відповідальність настає за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя чи здоров'я громадян.

Зазначена стаття 135 передбачає таку міру покарання, як виправні роботи або штраф до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Слід звернути увагу на те, що відповідно до цієї статті винуватці несуть відповідальність за створення небезпеки для життя або здоров'я не тільки працюючих, але й для всіх громадян, які знаходяться на підприємстві, в тому числі стажисти, студенти-практиканти й навіть сторонні особи.

Поняттям «порушення правил охорони праці» охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих і локальних - для даного підприємства правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів, розроблених і прийнятих відповідно до Закону України «Про охорону праці» та КЗпП України. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин.

У тій же постанові (пункті 8) зазначено, що за ст. 135 КК України можуть нести відповідальність посадові особи, на яких по їхньому службовому становищу на підставі наказу, посадової інструкції безпосередньо покладені обов'язки забезпечувати дотримання правил охорони праці або здійснювати контроль за їх виконанням іншими підлеглими працівниками. Керівні працівники за допущені на підприємстві порушення правил охорони праці можуть нести відповідальність за статтями КК України про службові злочини (зловживання владою або службовим становищем).

Обов'язковою ознакою складу цього злочину є проведення будівельних робіт у будь-якій області народного господарства зі спорудження, ремонту та реконструкції будинків і будівель, а також розбирання і пересуванню перш побудованих об'єктів, зокрема: загальнобудівельні (земляні, кам'яні, опоряджувальні, монтажні й ін.) , спеціальні роботи, (водо-, газопостачання, монтаж технологічного устаткування і т.п.)

Окремим видом кримінального злочину, передбаченого ст. 220 КК України, порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, які забезпечують безпеку виробництва на вибухонебезпечних підприємствах (цехах), що карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі до 25 мінімальних розмірів заробітної плати.

Одне і те саме діяння, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк до десяти років.

Матеріальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці може наступати як для підприємства, так і для посадових осіб, винних у тому, що завдали збитки підприємству внаслідок порушення правил і норм охорони праці. З іншого боку, особи, винні в нанесенні своїми неправильними діями матеріальної шкоди підприємству, можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності незалежно від того, притягувалися чи до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Якщо потерпілий від нещасного випадку або професійного захворювання став інвалідом, а шкода здоров'ю заподіяна з вини адміністрації, підприємство зобов'язане виплачувати потерпілому різницю між втраченим заробітком і призначеною пенсією, а також відшкодувати інші витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я (лікування в санаторії, проїзд до місця лікування , виготовлення протезів і т.п.).

Законодавством передбачено два види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену і повну, які залежать від того, ким заподіяно шкоду і за яких обставин. Збиток, заподіяний, наприклад, з вини керівника підприємства або його заступника, стягується з винного в розмірі не більше середнього місячного заробітку. У разі заподіяної шкоди з вини майстра або бригадира збиток відшкодовується цими працівниками в розмірі не більше ніж однієї третини місячного окладу (ставки) - обмежена матеріальна відповідальність. Збиток, заподіяний працівником, в діях якої є ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку, стягується в повному розмірі (повна матеріальна відповідальність) незалежно від посади, яку займає працівник.

Розпорядження адміністрації про стягнення може бути видане не пізніше, ніж через два тижні з дня виявлення збитку. Якщо немає письмової згоди працівника, стягнення не допускається, і питання про відшкодування збитку розглядає за заявою адміністрації районний нарсуд.

Для звернення адміністрації до суду в питаннях стягнення з працівників матеріальної шкоди встановлено такі терміни:

- за обмеженої матеріальної відповідальності - один місяць з дня виявлення збитку;

- при повній матеріальній відповідальності - один рік з дня виявлення збитку.

Особливі правила накладення матеріальної відповідальності передбачені якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - організаціями і громадянами, діяльність яких пов'язана з транспортними засобами, механізмами, промисловими підприємствами, будівництвом тощо. Зазначені особи несуть відповідальність у всіх випадках, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Істотне значення має загальний обсяг і розмір заподіяних збитків у зв'язку з порушенням вимог охорони праці. Ці збитки можуть складатися із сум, виплачених потерпілому на відшкодування втраченого заробітку, одноразової допомоги, додаткових витрат на лікування, протезування і т.п., якщо потерпілий залишився живий, а також із сум, витрачених на поховання у разі смерті потерпілого, виплачених сум одноразової допомоги на сім'ю і на утриманців. Крім того, до суми збитків, завданих порушенням законодавства з охорони праці, відносяться суми, виплачені добровільно чи стягнуті судовим рішенням у порядку відшкодування моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди можливе і при відсутності даних про втрати потерпілим професійної працездатності.

До збитків у зв'язку з порушенням законодавства з охорони праці, крім вищезазначених виплат, пов'язаних з травмуванням або смертю працівника, відносяться також збитки, заподіяні:

- знищенням майна, обладнання, будівель власника внаслідок вибуху, пожежі, руйнувань;

- псування матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, обладнання;

- виплатами сум страхувальникам у зв'язку з пошкодженням чи знищенням застрахованого майна;

- виплатами штрафних санкцій за договорами поставки за порушення термінів постачання;

- оплатою роботи експертних комісій, установ, призначених слідчими і судовими органами для проведення розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді, а також інші збитки.

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, і вона істотно відрізняється від цивільно-правової відповідальності при договірних і позадоговірних відносинах.

Так, якщо відповідно до норм трудового законодавства може настати як повна, так і обмежена матеріальна відповідальність, то цивільно-правові відносини передбачають лише повну матеріальну відповідальність або в межах, визначених договором (угодою).

Повна матеріальна відповідальність працівника передбачена, зокрема, заподіянням шкоди в нетверезому стані, при навмисному знищенні, пошкодженні матеріалів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування якщо шкода заподіяна не при виконанні своїх трудових обов'язків.

Законодавство передбачає певний порядок, способи і терміни відшкодування матеріальних збитків.

Так, особа, яка завдала шкоди підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або виправити пошкоджене майно при згоді на це власника.

У тому випадку, якщо працівник добровільно не бажає відшкодувати збитки, шкода, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника, віднімається з його заробітної плати за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, виданим не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, з обов'язковим повідомленням про це працівника. Таке розпорядження може виконуватися не раніше, ніж через сім днів з дня повідомлення працівника.

В інших випадках, а також у разі незгоди працівника на утримання сум розпорядженням власника покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову проти винного в районному (міському) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди. А у разі віднімання суми із заробітної плати без згоди працівника, останній може в тримісячний термін звернутися до комісії з трудових спорів (КТС) з вимогою про повернення утриманих сум.

9.