2.1. Законодавчі акти, що регулюють охорону праці людини

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України (див. додаток 21); Закон України „Про охорону праці”; Кодекс законів про працю (КЗпП); Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі – Закон страхування від нещасного випадку).

Закон України „Про охорону праці” був введений в дію Постановою ВР № 2695-12 від 14.10.92, із змінами від 15.05.96, від 30.06.99, від 21.11.02 року. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

• адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

• використання економічних методів управління охороною праці;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці;

• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Кодекс законів про працю України введений в дію з 1.07.1972р. проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ не залежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності.

Правове регулювання охорони праці розглядається у ХІ главі „Охорона праці” та в багатьох статтях інших глав КЗпП України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999р. № 1105 - ХІV регулює взаємовідносини:

• потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівника під час виконання ним трудових обов’язків;

• роботодавців і страховиків з питань усунення шкідливих, важких і небезпечних умов праці.

Цей закон проголошує:

• обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

• сплату страхових внесків роботодавцями;

• формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

• економічну зацікавленість суб’єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

• надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативним актами міністерств та ін. центральних органів державної виконавчої влади.

Значна робота проводиться з удосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.