4.2. Працездатність людини, основні сучасні проблеми

Працездатність – це функціональні властивості організму людини, необхідні для виконання певної роботи. Рівень функціональних можливостей людини залежить від умов праці, стану здоров’я, віку, ступеня працездатності та мотивації до праці.

Біологічна здібність людини до праці відображає здатність організму витримувати під час трудового процесу певні навантаження (енергетичні, нервові, психічні, емоційні).

Відрізняють загальну, професійну і поточну працездатність.

Загальна працездатність – це максимальна можливість організму здійснювати роботу. Вона пов’язана з поняттям „здоров’я”.

Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту. Це поняття дослідники розглядають з обох сторін як здоров’я населення та здоров’я індивідуума.

Здоров’я населення – це поняття статистичне, яке характеризується комплексом демографічних показників народжуваності та смертності, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, середньою тривалістю життя. Вони залежать від умов життя населення, характеру і стану навколишнього середовища, умов та інтенсивності праці, тривалості робочого дня, матеріальної забезпеченості, житла, а також від рівня розвитку охорони здоров’я.

Здоров’я індивідуума пов’язане з життєдіяльністю самого організму, із різноманітними факторами, які впливають на людину. Суттєвим показником, який характеризує стан здоров’я індивідуума, є його працездатність. Зараз у зв’язку зі змінами характеру та змісту праці поняття „загальна працездатність” уточнено – це максимальна здібність виконувати роботу певної якості при такому високому рівні нервово-емоційного напруження та мобілізації сил організму, яке не представляє загрози для стану здоров’я, а саме не призводить до перенапруги або до втоми.

Розрізняють загальну фізичну втому та розумову працездатність. Розумова працездатність характеризується обсягом доцільної діяльності з переробки інформації, яка виконується з певною інтенсивністю на протязі заданого часу, при заданих критеріях, якості, на заданому рівні надійності. У зв’язку з цим показниками розумової працездатності вважають: продуктивність, точність, швидкість виконання тих або інших операцій, стійкість до перешкод та ін.

Більш конкретним поняттям є професійна працездатність – здібність виконувати конкретну роботу на протязі багатьох років при оптимальному ступені мобілізації фізіологічних систем організму.

Ступінь мобілізації функціональних можливостей людини при виконанні нею професійної діяльності може бути неоднаковим. Він визначається якісно-різними станами організму: нормальним, граничним та патологічним. Як вказує Китов А.І. працездатність можна оцінювати на різних відрізках часу: за весь період трудової активності, який триває від початку трудової діяльності до виходу на пенсію; за час від працевлаштування до адаптації до змісту і умов праці; від моменту адаптації до досягнення професійної майстерності вищого рівня; за період підтримування такої майстерності; в предпенсійний період і т.д. Працездатність - це не весь потенційний резерв, а лише той, який людина спроможна ввести в дію, враховуючи вже витрачену енергію і ступінь її здібності до вольових зусиль. У цьому зв’язку для оцінки працездатності важливе значення має величина, яка характеризує кількісну характеристику резервів людського фактору. При цьому розрізняють: гранично досяжну величину, яка має місце в особливих випадках, при особливих обставинах, у короткі терміни часу і оптимальну для робітника величину. Ця величина вельми рухома і чуйна до умов, змісту і характеру праці. З цього приводу введене нове поняття „стійкість” – яка характеризує здібність підтримувати цей рівень продуктивності праці на протязі певного часу, тому що сучасне виробництво пред’являє до робітника постійно змінні вимоги.

Крім того, як пише А.І. Китов, змінність сучасного виробництва, в якій робітник пристосований до одних трудових завдань при переході на інші втрачає свою працездатність, викликає необхідність оцінювати працездатність з позиції її пластичності – тобто здібності робітника при засвоєнні нових трудових навичок утримувати продуктивність праці на попередньому рівні або на рівні близькому до нього, та мобільність – тобто здібність до швидких змін величини в напрямку зростання. До поняття „мобільність” включають здатність при наявних резервах людського фактору у короткий час здійснювати стрибок від даного рівня працездатності на більш вищий, визначений завданням. Ця характеристика працездатності набуває особливого значення у світі вимог концепції прискорення соціально-економічного розвитку.

Зміна функціональних можливостей організму на протязі робочого періоду (найчастіше зміни) називають поточною або внутрішньозмінною працездатністю.

Відомі психофізики, характеризуючи проблеми фізіологічної праці в області працездатності, вказують, що у процесі багаторічного узагальнення результатів фізіологічного дослідження трудових процесів сформулювалася концепція робочого динамічного стереотипу (РДС).

РДС – це система рефлексів, які забезпечують активне пристосування організму людини до трудової діяльності. Конкретні прояви РДС різноманітні. Кожний окремий вид праці характеризується здебільшого мобілізацією й найбільшою напругою окремих фізіологічних функцій, яким належить провідна роль у досягненні конкретної трудової мети.

Отримавши розвиток та багатократне підтвердження у сфері трудової поведінки людини, концепція РДС тісно стискається з фізіологічним вченням про вищу нервову діяльність, про засвоєння ритму і про домінанту. У зв’язку з цим проблема нервової напруги при розумовій діяльності привертає в останній час особливу увагу, так як високе та тривале напруження стає характерним для багатьох професій. Проблема фізіологічного нервового напруження самим тісним чином пов’язана з психологічним боком працездатності у системі опосередкованої праці.