5.3. Санітарне законодавство

Серед законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Відповідно до цього Закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

• гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища;

• державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів і обумовлених ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм;

• включенням вимог безпеки для здоров’я та життя в державні стандарти та ін. нормативно-технічну документацію;

• ліцензуванням видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей;

• обов’язковими медичними оглядами певних категорій населення.

Державний стандарт України (ДСТУ) регламентує основні терміни та визначення основних понять гігієни.

Державні санітарні норми (ДСН) визначають правила, вимоги, положення, які регламентують умови праці. Виділяють таку класифікацію санітарних норм:

• за призначенням: проектування промислових підприємств; організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств; техніки безпеки та виробничої санітарії; норми для окремих видів виробничих шкідливостей;

• щодо обов’язковості застосування: обов’язкові і рекомендовані;

• залежно від впливу умов праці на організм людини: оптимальні й допустимі;

• залежно від сфери застосування: загальні та галузеві;

• залежно від терміну дії: постійні та тимчасові.

Згідно із ДСН всі промислові об’єкти залежно від ступеня шкідливості і небезпечності для населення поділяються на п’ять класів.

Так, для підприємств І класу санітарно-захисна зона встановлюється 1000 м, для ІІ-500 м, для ІІІ-300 м, для ІV - 100м і для V класу - 50 м.

Наприклад, до І, ІІ, ІІІ класам належать підприємства хімічної та металургійної промисловості, до ІV - підприємства текстильної, легкої, харчової, до V - меблеві фабрики, друкарні тощо.

Згідно з санітарними нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактору (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустима доза (ГДД).

Будь-який трудовий процес виконується в певних умовах і санітарні норми тісно пов’язані з нормами праці. Залежно від ступеня впливу умов праці на організм працівника визначають тривалість робочої зміни і режим внутрішньозмінного відпочинку, що у свою чергу, визначає норми часу і виробітку.

При аналізі умов праці фактичне значення елементів зіставляється з нормативами, тобто існуючими санітарними нормами. Таке зіставлення дозволяє виявити несприятливі умови і характер праці за ступенями шкідливості, важкості і небезпечності, визначити індекс відповідності фактичних умов нормативним.

Таким чином розробка на підприємствах планів поліпшенням умов праці має своєю основою санітарні норми. Перевірка санітарного стану промислових підприємств і організацій, також здійснюється на основі санітарного законодавства.