4.1. Праця як основний вид діяльності людини

та її фізіолого-психологічні особливості

Праця - це доцільна, свідома організована діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей.

Діяльність - це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду.

Праця як процес являє собою єдність трьох складових:

• самої праці як доцільної діяльності;

• предмета праці (того, на що спрямована праця);

• знарядь праці (речі або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва і виробничим середовищем.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивості предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов’язані з його фізіологічною активністю та психологічною діяльністю. Вони визначаються, регулюються та виступають в єдності трьох аспектів: предметно-дієвого, фізіологічного, психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона, пов’язана з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову-використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму, мобілізуються фізіологічні функції, витрачається енергія (нервова, м’язова та ін.).

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються та регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю – пізнавальною, мотиваційною, емоційною. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал. Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. В єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

• комунікативний – обмін інформацією;

• інтегративний – обмін знаннями, ідеями, діями;

• перцептивний – сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

Функції людини як організму у процесі праці вивчає фізіологія праці, тому предметом її є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Функції людини як особистості вивчає психологія праці, тому предметом її є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці.

Отже предметом курсу „Фізіологія та психології праці” є закономірності динаміки фізіологічних і психологічних функцій людини у процесі праці.

Фундаментальні методологічні принципи фізіології і психології праці такі: нервизм, єдність організму з навколишнім середовищем; урівноваження; цілісність відображення у свідомості об’єктивної реальності; суспільно-історичний детермінізм розвитку психіки й свідомості; єдність свідомості та діяльності; розвиток особистості і діяльності; психічна регуляція.

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці базується на таких загальнонаукових підходах: комплексність; системність; особистість; гуманізм; єдність наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактору. Вона передбачає застосування різних методів дослідження: фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних та ін. Ефективне вивчення функціонального стану працівника можливо за умови розумного поєднання різних методів дослідження.

Перехід України до ринкової економіки висуває щодо фізіології і психології праці такі завдання:

• розробка фізіологічних та психологічних критеріїв, оптимальної організації різних видів праці;

• гуманізація праці на підприємствах різних форм власності;

• підвищення працездатності, запобігання перевтоми працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з метою підвищення ефективності праці;

• вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника;

• розробка механізмів формування у людей психологічних установок на ринкову поведінку у сфері діяльності;

• вивчення мотиваційних механізмів підвищення ефективності праці;

• психологічне обґрунтування соціально-трудових відносин між суб’єктами ринку праці;

• розробка критеріїв і шляхів забезпечення конкурентоздатності людини на ринку праці;

• вивчення механізмів самореалізації особистості у трудовій діяльності;

• удосконалення методів професійної орієнтації, переорієнтації, та професійного відбору;

• удосконалення методів виробничого навчання;

• психологічні проблеми незайнятого населення та безробіття.

Фізіологія і психологія праці (ФПП) вважається теоретичною основою організації праці, оскільки дає теоретичне обґрунтування таких її напрямків:

• нормування праці;

• поліпшення умов праці; розробка режимів праці та відпочинку;

• оплата й стимулювання праці;

• підвищення культури праці та ін.;

• розподіл і кооперація праці;

• удосконалення трудових приймів і рухів;

• планування та організація робочих місць.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою (моделлю). Тому ефективність праці оцінюється параметрами - кількісними і якісними. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується його працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, вміннями, здібностями, становленням до праці, ініціативністю, активністю, організаційністю.

Потенціальні ресурси працівника здійснюються її поглядами, постановами, мотивами, інтересами, які формують його трудову концепцію. Саме вона є підґрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, сфери діяльності та форми зайнятості.