В.1. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном

Сучасні економічні відносини, розвиток нових форм власності, інтенсивність нарощування обсягів виробництва, курс України на вступ до Європейського Союзу - все це потребує принципово нового підходу до питань промислової безпеки й охорони праці в країні, а також змін в ідеології власника щодо відповідальності за життя і здоров’я найманих працівників.

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці – це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова соціально орієнтованої державної політики, одна з найважливіших функцій діяльності органів державної влади всіх рівнів.

Аналіз стану промислової безпеки свідчить, що в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня виробничого травматизму, аварій та аварійних ситуацій. Але, на жаль, травматизм залишається ще на досить високому рівні. Кількість травмованих і загиблих викликає стурбованість про майбутнє нашої країни та її дієздатної частини населення. В Україні, де немає війн, гинуть і травмуються люди. Економіка тільки починає набирати оберти, і із зростанням виробництва цілком можливим є відповідне збільшення випадків виробничих аварій та травматизму.

За останні роки на підприємствах України продовжує відслідковуватися тенденція до зниження рівня виробничого травматизму. За умов динамічного зростання обсягів виробництва в країні, зменшилася загальна кількість нещасних випадків. За 2003 рік на виробництві загинуло 1230 працівників, травмовано близько 25 тисяч працівників.

2005 рік приніс такі цифри: загинуло 1088 працівників, травмовано - 20817 чол.

Більше половини випадків загального (65%) і смертельного травматизму (53%) припадає на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Львівську та Київську області.

Найвищий рівень травматизму зі смертельними наслідками в розрахунку на 1000 працюючих має місце у Луганській (0,139), Донецькій (0,132), Дніпропетровській (0,096), Хмельницькій (0,096) областях та у м. Севастополь (0,138).

В 2006 році загинули на виробництві 1077 чоловік, отримали травми – майже 19 тисяч осіб. Підвищився рівень смертельного травматизму у вугільній промисловості, в будівництві, в газовій промисловості, в енергетиці, в житлово-комунальному господарстві.

В Україні щомісяця травмується на виробництві близько 2000 чоловік, з них біля 100 – одержує смертельні травми. Зараз Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань опікується понад 300 тис. потерпілих на виробництві.

Так обстоять справи в виробничій сфері.

Однак рівні побутового та невиробничого травматизму також викликають самі серйозні занепокоєння. Останнім часом показники травматизму і загибелі людей в Україні загрозливо зростають та в декілька разів перевищують аналогічні показники у розвинених країнах світу. Різні отруєння, дорожньо-транспортні пригоди, випадкові та навмисні пошкодження, пожежі, нещасні випадки на воді, аварії і травмування на виробництві та в побуті в 2005 році забрали життя понад 68 тисяч людей (в м. Києві – 2544 осіб), а травмовано у 20 разів більше, що майже удвічі перевищує зазначені показники 1986 року.

В Україні, з розрахунку на 100 тис. населення, у побуті травмується і гине у багато разів більше людей, ніж в інших європейських державах, у 70 разів більше, ніж на виробництві.

За останні п’ять років Україна втратила 350 тис. чоловік.

В таких умовах проблема зниження виробничого і побутового травматизму віднесена до категорії особливої державної і суспільної значимості, а її розв'язання - до пріоритетних завдань національної безпеки.

Проблема охорони праці є загальносвітовою, над її вирішенням наполегливо працюють всі члени міжнародної спільноти.

За даними МОП, в світі щороку реєструється 270 млн. випадків виробничого травматизму та 160 млн. випадків професійних захворювань. У зв’язку з виробничою діяльністю помирає щороку 2 млн. осіб.

Щорічно, за оцінками Міжнародного бюро праці, нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання забирають життя приблизно 2млн. працівників и обходяться глобальній економіці в 1,25 трильйони доларів США. Загальносвітові втрати від професійних захворювань і травм зберігаються на неприпустимо високому рівні.

За інформацією Європейського Союзу, витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, загрожують конкурентноздатності компаній. Компенсації та допомоги, що виплачуються в цьому зв'язку тільки в рамках ЄС, оцінюються в 26 млн. євро в рік. У цю суму не входять непрямі витрати, що виникають через втрати часу, збільшення адміністративних витрат, пошкодження устаткування і т.д., що повинно оцінюватися значно більшою сумою.

Це тільки економічні втрати. Але існують ще й людські аспекти: щорічно з, приблизно, 120 млн. працівників у ЄС, 10 млн. страждають у результаті нещасних випадків або професійних захворювань, і 8000 - умирають.

За останні десятиріччя умови праці, особливо виробнича гігієна и виробнича безпека, істотно покращилися в багатьох країнах, однак в цілому світова ситуація в сфері охорони праці все ще залишається важкою.

Глибокий вплив на трудове життя, на умови праці має глобалізація. Появлення нових технологій, розширення торгівлі и зміни фінансово-економічних режимів прискорило темпи глобалізації - підкреслював Гаррі Холкері, Президент 55-й Генеральної Асамблеї ООН в статті «Глобалізація і її вплив на охорону праці». Дійсно, вона зробила світові ринки більш відкритими, однак її благотворна роль в занадто переоцінюється. Істинні результати глобалізації мають двоїстий характер: деякі держави змогли добитися переваг в ринковій економіці, інші стали ще більш маргінальними, дезінтегрованими і знедоленими. Яні ринкові механізми, ані економічне зростання на глобальному рівні не можуть гарантувати соціальну справедливість, зайнятість і розвиток для всіх. В той час як індустріально розвинені країни удосконалюють управління системами соціального забезпечення при високих рівнях зайнятості населення, в країнах з перехідною економікою проблеми соціальної підтримки загострилися настільки, що набули критичного значення як в повсякденній боротьбі людей за виживання, так і в підтримці соціальної и політичної стабільності в суспільстві.

Тиск світової конкуренції, вимушує роботодавця розглядати профілактику травматизму и охорону праці працівників не як інтегральну компоненту управління якістю, а як додаткову перепону на шляху до збуту продукції.