1.3.6. Рамкова директива 89/391/еес «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки і гігієни праці працівників»

Основним законодавчим актом про охорону праці у відповідності зі статтею 118а Римської угоди є рамкова Директива 89/391/ЄЕС про виробниче середовище, що вступила в силу 1 січня 1993 року.

Рівень вимог у рамковій Директиві можна вважати досить високим. Рамкова Директива вказує, що, вищий у державах-членах рівень вимог був прийнятий як мінімальний рівень вимог при узгодженні національних законодавств з охорони праці.

Рамкова директива містить багато нововведень, інновацій, які стисло описуються в такий спосіб:

• Загальне завдання поліпшення виробничого середовища й відповідні йому обов'язки покладаються на держави-члени ЄС і роботодавців.

• Поняття виробничого середовища охоплює, поряд із традиційною фізичною безпекою, також й організацію роботи, соціальні відносини на робочих місцях.

• Завданнями охорони праці є також зниження навантаження на працівників і створення морально здорових умов праці, а не тільки запобігання фізичної шкоди, такої як нещасні випадки та класифіковані професійні захворювання.

• Директива наводить докладний перелік засобів, які необхідно використати для рішення завдань.

Головний зміст рамкової Директиви такий.

У Директиві встановлюють загальні обов'язки роботодавців й працівників, націлені на поліпшення охорони праці, а також права працівників, пов'язані з їхньою участю в вирішенні питань охорони праці.

За винятком деяких випадків Директива застосовується у всіх приватних, державних і муніципальних галузях. Загальні визначення "працівника" й "роботодавця" указують, які обов'язки Директива накладає на кожну зі сторін. Основний обов'язок роботодавця - піклуватися про безпеку й здоров'я у будь-яких ситуаціях, пов'язаних з роботою. Директива встановлює також особливі обов'язків роботодавця по забезпеченню безпеки, такі як організація першої допомоги, боротьба з пожежами та евакуації працівників, а також медичні огляди і захист категорій працівників, які піддаються особливому ризику. В описі обов'язків роботодавців, поряд із захистом, підкреслюються превентивні заходи, які повинні прийматися на основі визначення небезпек у виробничому середовищі та оцінки ризику.

Зазначені в Директиві заходи повинні бути націлені на поліпшення існуючих умов і підвищення рівня охорони праці. На першому плані, таким чином, визначення цілей і завдань, а не строгих конкретних норм поведінки. Крім завдань по запобіганню та усуненню небезпек у Директиві, однак, зазначені й засоби, які повинні застосовуватися для досягнення поставлених цілей. Вони включають принципи превентивних заходів, перелічені в статті 6 директиви, такі як запобігання небезпек, усунення небезпек на стадії їхнього виникнення, розробка єдиної й всеосяжної превентивної політики, а також першочерговість колективних заходів захисту в порівнянні з індивідуальними заходами. Крім цього, Директива містить положення про організації захисту й профілактичні заходи.

Із засобів впливу працівників установлене право працівника захищатися від серйозної й прямої небезпеки, а також бути вислуханим і брати участь у прийнятті рішень. Крім того, роботодавець зобов'язаний інформувати й інструктувати працівників та ознайомлювати їх з питаннями безпеки праці. Директив містить також положення про обов'язок працівників піклуватися про безпеку й здоров'я як самого себе, так і інших людей.

Стаття 16(1) вказує, що слідом за даною рамковою Директивою повинні бути прийняті окремі Директиви. У додатку приводиться перелік відповідних пріоритетних сфер: робочі місця, робоче устаткування, засоби індивідуального захисту, робота із пристроями візуального відображення, обробка вантажів, яка тягне за собою ризик ушкодження хребта, тимчасові робочі площадки або робочі площадки на засобах пересування, рибальство й сільське господарство.