Фізіологія системи кровообігу

Життєдіяльність організму можлива лише за умови доставки до кожної клітки живильних речовин, кисню, води і видалення продуктів обміну речовин, що виділяються кліткою. Це завдання виконує судинна система, що є системою трубок, що містять кров і лімфу, і серце  центральний орган, що обумовлює рух цієї рідини.

Основні кровотворні органи: кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка, вилочкова залоза.

Серце і кровоносні судини утворюють замкнуту систему, по якій кров рухається завдяки скороченням серцевого м'яза і гладких міоцитів стінок судин.

Кровоносні судини  порожнисті трубчасті структурні елементи кровоносної системи, сприяючі циркуляції крові в організмі. Кровоносні судини представлені аортою, артеріями, що несуть кров від серця; венами, що несуть кров до серця; і мікроциркулярним руслом, що складаються з артерій, капілярів і вен.

Найбільш важливий відділ кровоносної системи  капіляри, саме вони здійснюють обмін речовин і газообмін.

Об'єм крові (загальна кількість крові) в організмі дорослої людини складає в середньому 6 - 8% від маси тіла, що відповідає 5 - 6 л.

Полягає кров з рідкої частини плазми і зважених в ній формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.

Лейкоцити  безбарвні, функціонально різноманітні, рухомі клітки, здатні захоплювати і переварювати мікроорганізми і чужорідні частинки, а також виробляти антитіла. Еритроцити - без'ядерні клітки крові із замкнутою кровоносною системою, що містить гемоглобін. Вони переносять кисень від легенів до тканин тіла, а від них до легенів - вуглекислий газ. Еритроцити утворюються в кістковому мозку. Тромбоцити  кров'яні пластинки, що є структурами неправильної форми, оточеними мембраною і позбавлені ядра; беруть участь в процесі згортання крові.

Кров, циркулююча в судинах, виконує наступні функції:

Транспортна – перенесення різних речовин: кисню, вуглекислого газу, живильних речовин, гормонів, медіаторів, електролітів, ферментів і ін.

Дихальна (різновид транспортної функції) – перенесення кисню від легенів до тканин організму, вуглекислого газу від кліток до легенів.

Трофічна (різновид транспортної функції) – перенесення основних живильних речовин від органів травлення до тканин організму.

Екскреторна (різновид транспортної функції) – транспорт кінцевих продуктів обміну речовин (сечовини, сечової кислоти і ін.), надлишку води, органічних і мінеральних речовин до органів їх виділення (нирки, потові залози, легені, кишечник).

Терморегуляторна – перенесення тепла від більш нагрітих органів до менш нагрітих.

Захисна – здійснення неспецифічного і специфічного імунітету, згортання крові оберігає від крововтрати при травмах.

Регуляторна (гуморальна) – доставка гормонів, пептидів, іонів і інших фізіологічно активних речовин від місць їх синтезу до кліток організму, що дозволяє здійснювати регуляцію багатьох фізіологічних функцій.

Гомеостатична – підтримка постійності внутрішнього середовища організму (кислотно-лужної рівноваги, водно-електролітного балансу і ін.).

Захворювання кровоносної системи

Лейкоз (лейкемія, білокрів'я) – пухлинні захворювання кровотворної тканини з ураженням кісткового мозку і витісненням нормальних паростків кровотворення, збільшенням лімфатичних вузлів і селезінки, змінами в картині крові і іншими проявами. Метод лікування – трансплантація кісткового мозку.

Тромбоз – утворення згустків крові в просвіті судин або в порожнинах серця. Розвитку тромбозу сприяють поразка судинної стінки (атеросклерозного, запального і іншого походження), уповільнення кровотоку, підвищення здатності згущуватися і в'язкості крові.

Фізіологія дихання

Людина і всі високоорганізовані живі істоти мають потребу для своєї нормальної життєдіяльності в постійному надходженні до тканин організму кисню, який використовується в складному біохімічному процесі окислення живильних речовин, внаслідок чого виділяється енергія і утворюється двоокис вуглецю і вода.

Дихання – синонім і невід'ємна ознака життя. «Поки дихаю – сподіваюся», затверджували стародавні римляни, а греки називали атмосферу «пасовищем життя». Людина в день з'їдає приблизно 1,24 кг їжі, випиває 2 л води, але вдихає понад 9 кг повітря (більше 10 000 л).

Дихання – це сукупність процесів, що забезпечують споживання організмом кисню і виділення двоокису вуглецю. В умовах спокою в організмі за 1 хвилину споживається в середньому 250 – 300 мл кисню і виділяється 200 – 250 мл вуглекислого газу. При фізичній роботі великої потужності потреба в кисні істотно зростає, і максимальне споживання кисню досягає у високо тренованих людей близько 6–7 л/хвилину. Дихання здійснює перенесення кисню з атмосферного повітря до тканин організму, а у зворотному напрямі проводить видалення вуглекислого газу з організму в атмосферу.

У людини розрізняють грудний, змішаний і черевний типи дихання. При цьому існує деяка відмінність в диханні у чоловіків і жінок. Чоловікам властиво «низьке» дихання, близьке до черевного. Жінки дихають більше «високо», і їх дихання ближче до грудного типа.

Розрізняють декілька етапів дихання:

1. Зовнішнє дихання – обмін газів між атмосферою і альвеолами.

2. Обмін газів між альвеолами і кров'ю легеневих капілярів.

3. Транспорт газів кров'ю – процес перенесення 02 від легенів до тканин і СО2 від тканин – до легенів.

4. Обмін 02 і СО2 між кров'ю капілярів і клітинами тканин організму.

5. Внутрішнє, або тканинне, дихання – біологічне окислення в мітохондріях клітки.

Захворювання органів дихання:

Гострий бронхіт – це запальний процес слизистої оболонки бронхів, що виникає унаслідок найрізноманітніших причин. До них відносяться інфекційні збудники, віруси, хімічні, фізичні або алергічні чинники. При бронхіті тканини уздовж стінок повітряпроводячих шляхів розпухають і виділяють велику кількість слизу.

Хронічний бронхіт – це прогресуюче запалення бронхів, що виявляється кашлем. Про хронічний характер процесу прийнято говорити, якщо кашель продовжується не менше 3 місяців в рік протягом 2 років підряд. Хронічний бронхіт – найпоширеніша форма хронічних неспецифічних захворювань легенів, що має тенденцію до почастішання.

Силікоз – захворювання людини, що викликається тривалим вдиханням пилу, що містить вільний двоокис кремнію, відноситься до професійних хвороб. Зустрічається у робочих гірничорудної, фарфоро-фаянсової, металургійної, машинобудівної промисловості. Силікоз – найбільш несприятливо протікаюче захворювання з групи пневмокониозів; частіше, ніж за інші, наголошуються приєднання туберкульозного процесу (т.з. силікотуберкульоз) і інші ускладнення.

Поняття "пневмонія" об'єднує цілу групу захворювань, які виявляються запальними процесом в легенях. Викликають цей процес, як відомо, мікроби (пневмококи, стафілококи, стрептококи, синегнійна паличка), віруси грипу А, В, С, парагрипу, аденовіруси і грибки. Чи має значення, хто з них спровокував гостру пневмонію? Так, має. Кожен мікроорганізм впливає на захворювання по-своєму і вимагає відповідного підбору антибіотиків (наприклад, пневмонія, викликана стафілококом, протікає особливо важко).

Емфізема – скупчення і розтягування повітрям або газом тканин або органу, що утворився.

Фізіологія травлення

Для нормальної життєдіяльності організму необхідний пластичний і енергетичний матеріал. Ці речовини поступають в організм з їжею. Але тільки мінеральні солі, вода і вітаміни засвоюються людиною в тому вигляді, в якому вони знаходяться в їжі. Білки, жири і вуглеводи потрапляють в організм у вигляді складних комплексів, і для того, щоб всмоктатися і піддатися засвоєнню, потрібна складна фізична і хімічна переробка їжі. При цьому компоненти їжі повинні втратити свою видову специфічність, інакше вони будуть прийняті системою імунітету як чужорідні речовини. Для цих цілей і служить система травлення.

Травлення  сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку і перетворення харчових продуктів в прості хімічні сполуки, здатні засвоюватися клітками організму. Ці процеси йдуть в певній послідовності у всіх відділах травного тракту. Травний тракт представлений наступними органами: порожнина рота (язик бере участь в процесі жування, членороздільної мови, є органом смаку; основна функція зубів механічне подрібнення їжи); залози рота, основна функція яких слиновиникнення; глотка; стравохід; шлунок, форма якого постійно змінюється залежно від кількості з'їденої їжі і положення тіла, а об'єм його варіює від 1,5 до 4 літрів; тонкої і товстої кишки; печінка і жовчний міхур; підшлункова залоза.

Все це забезпечується регуляторними механізмами різного рівня.

Захворювання органів травлення

Гастрит – запальне захворювання слизистої оболонки шлунку. Причини - неправильне раціон, дія алкоголю, нікотину, харчові отруєння і ін. (у тварин  недоброякісний корм, різка зміна раціонів, перегодовування, отруєння і ін.). Може бути гострим (болі під грудьми, нудота, блювота) і хронічним (відчуття тяжкості і болю під грудьми, печія, відрижка і ін.).

Виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки – хронічне захворювання, що характеризується утворенням виразок в слизистій оболонці шлунку і (або) дванадцятипалої кишки, болем в підкладковій області шлунку визначене проміжок часу після їжі або до їжі («голодні болі»), блювотою, сезонними загостреннями (весна, осінь). Можливі ускладнення: кровотеча, прорив стінки органу, звуження сторожа шлунку і ін. У розвитку виразкової хвороби грають роль нервово-психічне перенапруження, порушення живлення, куріння, зловживання алкоголем.

Фізіологія нервової системи

Нервова система регулює діяльність всіх органів і систем, обумовлюючи їх функціональну єдність, і забезпечує зв'язок організму як цілого із зовнішнім середовищем.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з відростками – нейрон. Вся нервова система є сукупністю нейронів, які контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів – синапсів.

По структурі і функції розрізняють три типу нейронів:

• рецепторні, або чутливі;

• вставні, замикаючі (кондукторні);

• ефекторні, рухові нейрони, від яких імпульс прямує до робочих органів (м'язів, залоз).

Нервова система умовно підрозділяється на два великі відділи  соматичну, або анімальну нервову систему і вегетативну, або автономну нервову систему. Соматична нервова система здійснює переважно функції зв'язку організму із зовнішнім середовищем, забезпечуючи чутливість і рух викликаючи скорочення скелетної мускулатури. Оскільки функції руху і відчуття властиві тваринам і відрізняють їх від рослин, ця частина нервової системи одержала назву анімальної (тваринної).

Вегетативна нервова система має вплив на процеси так званого рослинного життя, загальні для тварин і рослин (обмін речовин, дихання, виділення і ін.), чому і відбувається її назва (вегетативна  рослинна). Обидві системи тісно зв'язані між собою, проте вегетативна нервова система володіє деякою часткою самостійності і не залежить від нашої волі, унаслідок чого її також називають автономною нервовою системою. Її ділять на дві частини симпатичну і парасимпатичну.

У нервовій системі виділяють центральну частину  головний і спинний мозок  центральна нервова система, і периферичну, представлену нервами , що відходять від головного і спинного мозку,  периферична нервова система. На розрізі мозку видно, що він складається з сірої і білої речовини.

Захворювання нервової системи

Неврози  це обширна група захворювань психіки. Загальним для них всіх є те, що при цьому відсутні органічні пошкодження головного мозку. Для неврозів немає ні вікових, ні статевих меж. Перш за все, неврози виявляються так званим астенічним синдромом, в який входять симптоми підвищеної стомлюваності, виснажуваності нервово-психічних процесів, часто виникають вегетативні розлади (пітливість, серцебиття) і порушення сну. У групі неврозів виділяють неврастенію, невроз страху (численні фобії), істеричний невроз и невроз нав'язливих станів.

Невропатія в психіатрії (з грецької neuron - нерв + pathos - страждання, хвороба) — одна з форм аномалій розвитку (дизонтогенеза) нервової системи, що характеризується її підвищеною збудливістю в поєднанні з підвищеною виснажуваністю. Поняття «невропатія» не є загальновизнаним.

Неврит, запалення нервів, що виявляється різноманітними руховими розладами і порушеннями чутливості. Виділяють декілька типів невритів, що розрізняються з причин виникнення, а також по числу і виду уражених нервів.

Невралгія  це захворювання периферичних нервів, що супроводжуються нападами сильного болю. Залежно від того, на якій ділянці нервової системи виникають біль, виділяють різні типи невралгії. Найбільш поширена з них  це невралгія трійчастого нерва, яка зустрічається у 50 чоловік з 10 000 і частіше виявляється у жінок старше 40 років.

Фізіологія ендокринної системи

Сукупність залоз внутрішньої секреції, що виробляють і секретирують спеціалізовані хімічні речовини (гормони), які регулюють швидкість і спрямованість внутріклітинних процесів.

Вищою формою гуморальної регуляції є гормональна (гуморальна регуляція – координація фізіологічних і біологічних процесів в організмі, що здійснюється через рідкі середовища (кров, лімфа, тканинна рідина) за допомогою гормонів і різних продуктів обміну речовин. Підпорядкована нервовій регуляції, разом з якою складає єдину систему нейрогуморальної регуляції. Термін «гормон» був вперше застосований в 1902 р. Старлінгом і Бейліссом відносно відкритої ними речовини, що продукується в дванадцятипалій кишці  секретина. Термін «гормон» в перекладі з грецької означає «спонукаючий до дії», хоча не всі гормони володіють стимулюючим ефектом.

Гормони – це високоактивні біологічно речовини, що синтезуються і виділяються у внутрішнє середовище організму ендокринними залозами, або залозами внутрішньої секреції, і що здійснюють регулюючий вплив на функції віддалених від місця їх секреції органів і систем організму. Ендокринна залоза - це анатомічне утворення, позбавлене вивідних проток, єдиною або основною функцією якого є внутрішня секреція гормонів. До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, надниркові (мозкова і кісткова речовина), паращитовидні залози.

Загальні властивості гормонів:

1. Строга специфічність (тропність) фізіологічної дії.

2. Висока біологічна активність: гормони надають свою фізіологічну дію в надзвичайно малих дозах.

3. Дістантний характер дії: клітки - мішені розташовуються звичайно далеко від місця утворення гормону.

4. Багато гормонів (стероїдні і похідні амінокислоти) не мають видової специфічності.

5. Генералізованность дії.

6. Пролонгованість дії.

Функції гормонів:

1. Регуляція зростання, розвитку і диференціювання тканин і органів, що визначає фізичний, статевий і розумовий розвиток.

2. Забезпечення адаптації організму до змінних умов існування.

3. Забезпечення підтримки гомеостазу.

До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, надниркові залози, білящитовидні залози, статеві залози (їх внутрішньо-секреторні елементи), щитовидна залоза, острівці підшлункової залози. Ендокринними функціями володіють вилочкова залоза і епіфіз. У взаємодії з нервовою системою ендокринні залози регулюють всі функції організму.

Епіфіз бере участь в регуляції зростання, обміну речовин, статевого дозрівання, в процесах пристосування організму до умов навколишнього середовища (зокрема, до зміни дня і ночі, інших ритмічних і циклічних процесів). Він функціонально пов'язаний з гіпоталамусом і через нього з іншими залозами внутрішньої секреції.

Гормонами гіпофіза є: тропні гормони, гормон зростання і вазопресії. Їх функція в регуляції фізіологічного гомеостазу організму. Під їх контролем знаходяться процеси нормального емоційної і фізіологічної відповіді на стрес.

Яєчники у жінок, яєчка у чоловіків  залози внутрішньої секреції, виробляючі, відповідно, жіночі (естроген) і чоловічі (андрогени) статеві гормони.

Надниркові гормони секретують кортикостероїди, а також частково чоловічі і жіночі статеві гормони, мозковий шар  адреналін і норадреналін. Вони грають важливу роль в регуляції обміну речовин і в адаптації організму до несприятливих умов. Поразка надниркових залоз приводить до хвороб (хвороба Аддісона, недуга Іценко-Кушинга і ін.).

Щитовидна залоза. Залоза внутрішньої секреції. Розташована на шиї, у області горлових хрящів. Складається з двох доль і перешийка. Виробляє гормони тироксин, триіодтиронін, тіреокальцитонін, регулюючі зростання і зростання організму (диференціювання тканин, інтенсивність обміну речовин і ін.).

Захворювання ендокринної системи

Поразка щитовидної залози приводить до виникнення деяких хвороб (при підвищеній функції – тиреотоксикоз, при зниженій – мікседема; у деяких районах у зв'язку з браком йоду у воді і ґрунті поширений т.з. ендемічний зоб, тобто пов'язаний з певною місцевістю).

Основними причинами захворювань щитовидної залози є:

• Дуже високий рівень гормонів щитовидної залози, або гіпертиреоз.

• Дуже низький рівень гормонів щитовидної залози, або гіпотиреоз.

Нормальна робота щитовидної залози називається еутиреоз.