2.6. Основні положення ергономіки

* Ергономіка (від грець, ergon — робота і nomos — закон) — науко­ва дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Вона вивчає трудову діяльність людини у системі «людина –техніка - середовище» з метою її ефектив­ності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяль­ності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки люди­ни при управлінні складними системами. Тому при проектуванні но­вої і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати мож­ливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомен­дації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та "по­в'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін «ергономіка» Запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В.Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт дослід­жень ергономіки — система «людина—техніка».

характеристики людини, техніки і середовища, які проявляються в умовах їх взаємозв'язку

методів врахування цих факторів при модернізації діючих і створенні нової техніки і технології

проблем доцільного розподілу функцій між людиною та технікою

оптимізація системи «людина - техніка —середовище» (ЛТС) з урахуванням можливостей і особливостей працівника, специфіки експлуатації технічних систем і факторів довкілля

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одер­жати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує та­кож низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психо­логічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей не­рвово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина — техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, називають оператором. Зважаючи на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, розглянемо його психофізіологічну суть більш детально стосовно безпеки життєдіяль­ності. Найхарактернішою рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об'єктом і змушений користуватися інфор­мацією, що надходить до нього каналами зв'язку. Така діяльність називається діяль­ністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв'язку відомостей, одержаних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними об'єктами, що управляються

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних задач: .

1 перший етап — сприйняття інформації;

2 другий етап — оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інже­нерна психологія, що з'явилась як розділ і психології, і ергономіки, зав­даннями якої є:

■ вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛТС; ■ аналіз функції людини у системі ЛТС, вивчення структури та кла­сифікації діяльності оператора;

■ вивчення процесів переробки інформації людиною-оператором; розробка принципів і методів професійного добору і підготовки опе­раторів у системі ЛТС.