logo search
n1

2.2.3. Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об'єктах

За останні 10 років особливо великі масштаби такого виду надзвичайних ситуацій набули у вугільній промисловості, які супроводжувалися численними людськими втратами і матері­альними збитками.

Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) — об'єкт, на якому виро­бляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набу­вають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т. п.) здатність до загоряння.

До пожежонебезпечних відносяться об'єкти нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообробної, текстильної, хлібопродуктової промисловості й ін.

Пожежа — неконтрольований процес горіння, що супрово­джується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпе­ку для життя людей. Вторинними наслідками пожеж можуть бу­ти вибухи і витоки отруйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище; крім того, великих збитків приміщен­ням і предметам, яких не торкнувся вогонь, може завдати засто­совувана для гасіння пожежі вода.

За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми.

Окрема — пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування людей і техніки по забудованій території між окреми­ми пожежами можливе без засобів захисту від теплового впливу.

Суцільна пожежа — одночасне інтенсивне горіння переваж­ної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Пере­сування людей і техніки через ділянку суцільної пожежі немож­ливе без засобів захисту від теплового випромінювання.

Масова пожежа — сукупність окремих і суцільних пожеж, вогняний шторм — особлива форма суцільної пожежі, що поши­рюється, характерними ознаками якої є: наявність висхідного по­току продуктів згоряння і нагрітого повітря, приплив свіжого по­вітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год, у напрямку до межі вогняного шторму.

Інтенсивність пожежі багато в чому залежить від вогнестійко­сті об'єктів та їх складових частин, а також від пожежної небез­пеки технологічних процесів виробництва в місці її виникнення.

Вогнестійкість будинку — здатність чинити опір впливу ви­соких температур при збереженні своїх експлуатаційних власти­востей. Вогнестійкість будинків залежить від меж вогнестійкості його основних конструктивних частин.

Межа вогнестійкості конструкції — це час у годинах, протя­гом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі (тоб­то не згоряє, не тріскається, не деформується або поки температу­ра на протилежній загорянню стороні не стане понад 140°С), залежить від поперечного перерізу, товщини захисного шару, зай­мистості будівельних матеріалів (будівельні й інші матеріали бу­вають неспалимі, важкоспалимі і спалимі), від здатності зберігати механічні властивості при впливі високих температур.

За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють на 5 груп:

I і II група — неспалимі (будівлі I групи мають підвищену вогнестійкість несучих конструкцій); при загорянні предметів усередині будинку він охоплюється вогнем не раніше, ніж через 3-4 год.;

  1. група — неспалимі будинки зі спалимими перекриттями і перебірками; охоплюються вогнем через 2—3 год.;

  2. група — дерев'яні, оштукатурені будинки; охоплюються вогнем через 1,5 год.;

  3. група — дерев'яні, неоштукатурені; охоплюються вогнем через 0,5 год.

Небезпечними у відношенні швидкого поширення пожеж є ді­лянки, забудовані переважно будинками IV і V груп вогнестійко­сті з густотою забудови 10 % і більше (під густотою забудови ро­зуміють відношення суми площ дахів усіх будинків до загальної площі території), забудовані будинками III групи при більш ніж 20-процентній густоті та будинками І і II груп при більш ніж 30-процентній густоті забудови. При збільшенні густоти забудови будинками III, IV і V груп ще на 10 % створюються сприятливі умови для виникнення вогняного шторму.

Особливу небезпеку з погляду можливих втрат і збитків ста­новлять вибухи.

Вибух — це звільнення великої кількості енергії в обмежено­му об'ємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утво­рення сильно нагрітого газу (плазми) з дуже високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний

вплив на навколишні тіла. Вибух у твердому середовищі супро­воджується його руйнуванням і дробленням, у повітряному чи водяному — викликає утворення повітряної чи гідравлічної уда­рних хвиль, які і впливають на розміщені в них об'єкти. Основ­ними вражаючими факторами вибуху є:

При пожежах і вибухах люди отримують термічні і механічні ушкодження; найбільш характерні: опіки тіла і верхніх дихаль­них шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забит­тя, контузії, комбіновані ураження.

Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) — об'єкт, на якому збері­гаються, використовуються, виробляються, транспортуються ре­човини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.

До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобув­ної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопро-дуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.

Згідно із СНіП 11-90-81, у залежності від характеристики ви­користовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кіль­кості, виробничі будівлі і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою підрозділяються на 6 категорій.

Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включає ви­робництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною межею загоряння в повітрі 10 % (об'ємних) і менше, рідини з те­мпературою спалаху парів 28°С і нижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, який пе­ревищує 5 % об'єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.

Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об'єкти з наявністю зріджених газів.

Категорія «Б» — вибухопожежні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10 % до обсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28 до 61°С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ

яких 65 г/м3 і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворити вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5 % об'єму приміщення. До цієї категорії відносяться насосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61°С, виробництва с наявністю аміаку тощо.

Категорія «В» — пожежонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів вище б1°С; горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м3; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з одною; твердих горючих речовин і матеріалів. До даної категорії відносяться виробництва по обробці деревини, торфу, вугілля, пластмас і гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.

Категорія «Г» — виробництва, пов'язані з обробкою негорю­чих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавле­ному стані, яка супроводжується виділенням променистого теп­ла, іскор і полум'я, твердих, рідких і газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них відносяться цехи термообробки металу, газогенераторні станції, котельні.

Категорія «Д» — виробництва, пов'язані з обробкою негорю­чих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів і т. п.

Категорія «Е» — вибухонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечно­го пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебе­зпечні суміші об'ємом, що перевищує 5 % об'єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу можливий тільки ви­бух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без на­ступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. До них відносяться ділянки електролізу води, зарядки і розрядки лужних і кислотних акумуляторів тощо.

Наслідки пожеж і вибухів

Наслідки пожеж і вибухів обумовлені дією їх вражаю­чих факторів.

Основними вражаючими факторами пожежі є безпосередня дія вогню на палаючий предмет (горіння) і дистанційний вплив на предмети й об'єкти високих температур за рахунок випромі­нювання.

В результаті відбувається згоряння предметів і об'єктів, їх об­вуглювання, руйнування, вихід з ладу. Знищуються всі елементи будинків і конструкцій, виконані зі спалимих матеріалів, дія ви­

соких температур викликає перепалювання, деформацію й падін­ня металевих ферм, балок перекриттів та інших конструктивних деталей споруд. Цегляні стіни і стовпи деформуються. У кладці із силікатної цегли при тривалому нагріванні до 500—600°С спо­стерігається покриття цегли тріщинами і руйнування матеріалу.

При пожежах цілком або частково знищуються чи виходять з ладу технологічне устаткування і транспортні засоби. Гинуть до­машні і сільськогосподарські тварини. Гинуть чи одержують опі­ки різних ступенів люди.

Вторинними наслідками пожеж можуть бути вибухи, витік от­руйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище. Великих збитків приміщенням і предметам, яких не торкнувся во­гонь, може завдати вода, що застосовується для гасіння пожежі.

Важкими соціальними й економічними наслідками пожежі є припинення виконання об'єктом, зруйнованим пожежею, своїх господарських чи інших функцій.

Основними вражаючими факторами вибуху є:

В результаті дії вражаючих факторів вибуху відбувається руйнування або пошкодження будинків, споруд, технологічного устаткування, транспортних засобів, елементів комунікацій та інших об'єктів, загибель людей.

Вторинними наслідками вибухів є ураження об'єктів, які зна­ходяться всередині завалених уламками конструкцій будинків і споруд, їх поховання під уламками. В результаті вибухів можуть виникнути пожежі, витік небезпечних речовин з ушкодженого устаткування.

Великі збитки народному господарству наносяться в результа­ті припинення функціонування зруйнованих об'єктів.

При пожежах і вибухах люди одержують термічні і механічні ушкодження. Характерні опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забиття, комбіно­вані ураження.

Щорічно в Україні перевозиться транспортом загаль­ного призначення близько 900 млн. тонн вантажів (у тому числі небезпечних) і близько 3 млрд. пасажирів, з них залізничним транспортом — близько 60 % вантажних перевезень, автомобіль­ним — 26 %, річковим і морським — 14 %. Оскільки транспор­том перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухо-пожежо-хімічно небезпечні речовини — 15 % від вантажів, що перевозяться), небезпека життя і здоров'я людей збільшується. А скорочення відновлення основних фондів усіх видів транспор­ту, зростання ступеня зносу транспортних засобів, який у даний час становить близько 50 %, значно підвищує ступінь ризику при експлуатації транспортних засобів.

Число катастроф і аварій на залізничному транспорті в 1997 році, у порівнянні з 1996 роком становило: у 1996 році — 7/13, у 1997 — 4/27. За останні роки на дорогах України щорічно виникають десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. У 1997 році відбулося 37,94 тис. дорожньо-транспортних випадків, у яких загинуло 5968 чоловік, травмовано 41,96 тис. осіб.

Основними причинами аварій і катастроф на залізничному транспорті є: несправність колії, засобів сигналізації, централіза­ції і блокування, помилки диспетчерів, неуважність і недбалість машиністів. Частіше за все виникають надзвичайні ситуації при сходження рухомого потягу з колії, зіткненнях, наїздах на пере­шкоди на переїздах, при пожежах і вибухах безпосередньо у ва­гонах. Найбільшу небезпеку представляють аварійні ситуації під час перевезення залізничним транспортом СДОР, радіоактивних речовин. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромі­нення людей і радіоактивного зараження навколишнього середо­вища, а при викиді СДОР у навколишнє середовище — до небез­печного отруєння пасажирів і хімічного зараження атмосфери, поверхні землі й об'єктів господарювання.

Морський і річковий транспорт

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і ван­тажів водяним транспортом в Україні за останні роки визначаєть­ся збільшенням числа порушень правил керування суднами, тех­нічної експлуатації, зниженням якості ремонту, призупиненням будівництва суден нового покоління. Середній термін експлуата­

ції судна — 22 роки, а за останні 11 років Чорноморське паро­плавство не закупило жодного судна. Основними причинами за­гибелі кораблів є: посадка на рифи, зіткнення з іншим судном чи з опорами мостів, перекидання, пожежі, витікання небезпечних речовин, порушення норм експлуатації і правил безпеки, помил­кові функціональні дії команди тощо.