2.2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру
178,4 тис. тонн аміаку. З них — І ступеня хімічної небезпеки — 76 об'єктів; II — 60 і ІІІ — 1134 об'єкти.
Усього в зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів проживає понад 20 млн. чоловік (38,5 % населення країни).
320 адміністративно-територіальних одиниць (АТО) мають ступінь хімічної небезпеки, з них І ступеня — 154 АТО, II ступеня — 47 АТО, III ступеня — 108 АТО.
Довжина магістральних газопроводів на території України становить 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна станція перекачування нафти і 69 газових перекачувальних станцій.
Довжина продуктопроводів становить 3,3 тис. км, і весь перерахований вище технічний комплекс уже вичерпав свій ресурс, що робить цей комплекс об'єктом підвищеної небезпеки.
Досить критичне становище в країні склалося в комунальному господарстві. Четверта частина водопровідних очисних споруд і систем фактично відпрацювали свій термін експлуатації, 22 % систем перебувають в аварійному стані. Закінчився термін експлуатації кожної п'ятої насосної станції. Планово-попереджувальний ремонт виконується на 73 %. У системах каналізації відпрацювали термін експлуатації 26 % систем і 17 % насосних станцій.
Нині у водойми скидається без попереднього очищення близько 250 м3/доба стічних вод.
Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, близькість теплих морів обумовлюють різновид кліматичних умов.
У результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер для навколишнього середовища і населення.
Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному-заході і півдні. У сейсмологічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та АРК.
На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоків. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань і до загибелі людей.
Характерними для України є також селеві процеси (в містах і районах Карпат і Криму), посухи, циклони, пилові бурі.
Нині в Україні, у зв'язку зі зростанням числа аварій і катастроф, стихійних лих, обстановка характеризується як дуже складна. Про це свідчать статистичні дані по Україні за останні роки.
Розглянемо можливі надзвичайні ситуації і їхні характеристики й наслідки.
Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об'єкти (РНО). До них відносяться атомні електростанції (АЕС), атомні теплоелектроцентралі (АТЕЦ), атомні станції теплопостачання (АСТ), підприємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють з ядерними установками, ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту й ін.
У період нормального функціонування РНО з метою профілактики і контролю виділяють дві основні зони безпеки.
Санітарно-захисна зона РНО — територія навколо об'єкта, на якій рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об'єкта може перевищити межу дози.
Зона спостереження — територія, де можливий вплив радіоактивних скидань і викидів РНО і де опромінення проживаючого населення може досягати встановленої межі дози.
Найбільшу небезпеку для персоналу РНО і населення, що живе поблизу, представляє радіаційна аварія.
Радіаційна аварія — аварія, пов'язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальної експлуатації РНО межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об'єкта.
В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС представлена в таблиці 2.3.
2.2.1. Аварії на радіаційно небезпечних об 'єктах
Найменування зон | Індекс зони | Доза випромінювання за 1-й рік після аварії, рад | Потужність дози випромінювання на 1 годину після аварії, рад/год. | ||
на зовнішній межі зони | на внутрішній межі зони | на зовнішній межі зони | на внутрішній межі зони | ||
Радіаційної небезпеки | М | 5 | 50 | 0,0014 | 0,14 |
Помірного радіаційного забруднення | А | 50 | 500 | 0,14 | 1,4 |
Сильного радіаційного забруднення | Б | 500 | 1500 | 1,4 | 4,2 |
Небезпечного радіаційного забруднення | В | 1500 | 5000 | 4,2 | 14 |
Надзвичайно небезпечного радіаційного забруднення | Г | Понад 5000 | Понад 5000 | 14 | Понад 14 |
Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії в період ліквідації її довгострокових наслідків можуть встановлюватися зони:
Наслідки радіаційних аварій
Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючими факторами.
Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися і супроводжуватися вибухами і пожежами.
Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіаційного впливу і радіоактивного зараження, а також складом радіонуклідів і кількістю радіоактивних речовин у викиді.
У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а також радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природний розпад радіоактивних речовин, міграція цих речовин у навколишньому середовищі, метеорологічні і кліматичні фактори, результативність робіт з ліквідації наслідків аварії, у тому числі дезактивація і водоохоронні заходи.
У початковий період після аварії найбільший внесок у загальну радіоактивність вносять радіонукліди з коротким періодом напіврозпаду (до 2-х місяців). Потім спад активності визначається нуклідами з великим періодом напіврозпаду — від кількох сотень діб до тисяч років.
З них довгий час основну роль у динаміці радіаційної обстановки відіграють біологічно небезпечні радіонукліди: цезій-137, стронцій-90, плутоній-239.
Радіаційному впливу піддаються люди, тварини, рослини і прилади, чутливі до випромінювань.
Радіоактивному забрудненню піддаються спорудження, комунікації, технологічне устаткування, транспортні засоби, майно, матеріали і продукти, сільськогосподарські угіддя і природне середовище.
Біологічна дія іонізуючих випромінювань
Особливості дії іонізуючого випромінювання на живий організм
При вивченні дії випромінювання на організм були визначені такі особливості:
Висока ефективність поглинутої енергії. Малі кількості поглинутої енергії випромінювання можуть викликати глибокі біологічні зміни в організмі.
Наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії іонізуючого випромінювання. Цей період часто називають періодом уявного благополуччя. Тривалість його скорочується при опроміненні у великих дозах.
Дія від малих доз може додаватися чи накопичуватися. Цей ефект називається кумуляцією.
Випромінювання впливає не тільки на даний живий організм, а й на його потомство. Це так званий генетичний ефект.
Різні органи живого організму мають свою чутливість до опромінення. При щоденному впливі дози 0,02-0,05 Р вже настають зміни в крові.
Не кожен організм у цілому однаково реагує на опромінення.
7. Опромінення залежить від частоти. Одноразове опро- мінення великої дози викликає глибші наслідки, ніж фракціо- новані.
Поглинена енергія від іонізуючих випромінювань різних видів викликає іонізацію атомів і молекул речовин, у результаті чого молекули і клітини тканини руйнуються.
Відомо, що 2/3 загального складу тканини людини становить вода і вуглець.
Процес утворення іонів триває усього близько 10-12 с, після чого настають фізико-хімічні зміни тканини.
Виходячи з такого співвідношення між кількістю молекул білка і води, імовірність потрапляння іонізованої частки в молекулу води в 104 разів більша, ніж у молекулу білка. Тому ефективність впливу на організм людини досягається не прямим впливом на білкову речовину клітини, а непрямим шляхом, через продукти розкладання води.
Під дією випромінювання у воді утвориться позитивно заряджений іон молекули води (Н2О):
випромінювання
і
Н2О — Н2О+ + е-.
Електрон, що звільнився, може з'єднатися з іншою молекулою води, яка отримує в цьому випадку негативний заряд
Н2О + е- — Н2О- .
Цей етап радіолізу води називається прямим впливом іонізуючого випромінювання на організм людини.
Іони молекули води, що утворилися, хімічно нестійкі і зазнають таких перетворень:
Н2О+ — Н+ + ОН0, Н2О- — ОН- + Н0, ОН0 + ОН0 — Н2О2, Н0 + О2 — НО20.
Речовини, які утворилися: перекис водню (Н2О2); радикал гід-роперекису водню (НО20), радикал гідроксильної групи (ОН0), радикал водню (Н0), володіючи великою хімічною активністю, взаємодіють з біологічними речовинами і викликають їх зміни. Цей етап біологічної дії іонізуючого випромінювання (утворення продуктів радіолізу води) називається непрямим впливом іонізуючого випромінювання, який за своїми наслідками є домінуючим і визначає особливості й ефективність впливу цього виду енергії на організм людини.
Ніякий інший вид енергії в тій же кількості при впливі на людину не призводить до таких тяжких наслідків, як енергія іонізуючого випромінювання.
Наприклад, енергія в 5 Дж на 1 кг маси людини у вигляді теплової енергії підвищує температуру тіла людини на 0,001°С, а у вигляді іонізуючого випромінювання становитиме:
5 Дж/кг = 5 Гр = 500 рад
і викличе тяжку форму променевої хвороби людини. Залежність ваги променевої хвороби від дози опромінення людини наведена в таблиці 2.5.
Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами. До ХНО відносяться:
— підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують СДОР;
підприємства по переробці нафтопродуктів;
підприємства інших галузей промисловості, які використовують СДОР;
підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;
залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;
транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;
склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.
В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5 % населення. 321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до першого ступеня відносяться 154 АТО, до другого — 47 АТО, до третього — 108 АТО.
На території Донецької області 145 ХНО, з них: 1-го ступеня хімічної небезпеки — 2 (Горлівське п/о «Стирол», базовий склад хлору Верхньокальміуської фільтрувальної станції); 2-го ступеня хімічної небезпеки — 5 (Макіївська фільтрувальна станція, Єна-кієвський КХЗ, Горлівський хімічний завод, склад аміаку в с. Гранітне); 3-го ступеня — 65 об'єктів і 73 некатегорійованих хімічно небезпечних підприємств.
Хімічно небезпечні об'єкти м. Маріуполя представлені на таблиці 2.6.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.
За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на такі групи:
речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);
речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);
речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акри-лонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);
Можливі масштаби хімічного зараження | Кількість людей у вогнищах ураження, тис. чол. |
| о | г~7 сч | 0,85 | Є-, СЧ |
|
| 5 УЗ | см" | 8, | 8, ,8 | 0, | 11,2 | | 16,2 |
|
им нк гоя, овння ане | ■о | уз уз | 00 (-^, |
| 8, | 0, |
|
| 8, |
| ,5 | с^ ,8 | с^ | сч УЗ | 2, 0^8 | |
2 2 сюог пожек за, оря ррар а заіт няв иняно биннп ие лиеж и ч |
| о |
|
|
| ,8 | г~ сч |
| гч |
| 8, УЗ |
| УЗ | ,6 ,6 | ,2 | |
Найменування і кількість СДОР, т | йіт іні, чт внисо идннм оє | ^1 |
| о | уз | 0 | уз | 5, УЗ | УЗ | 0 | УЗ | 5 | 0 | 2 | 5, 61 | О |
о н льав лаи мл иж со км а м |
| ЄР о x | о уз < | 0 0 5 о со я щ И | 0 й ^ Я й | уз < | 5, УЗ < | УЗ й ^ Я й & в 42 і | 0 св < | УЗ ■5 | 5 | 0 < | Р о | ,5 ся « й я | 5 | |
Найменування хімічно небезпечного об'єкта |
| щ РР В" о я о ЄР я § ЄР я я о :§ Он | й < 03 сі | 1 03, о со о о О « я о о 8-і . и | ІЗ іо о « я я о й & « я о о Ер й РР | о я а С0 « Я я §■ я о я я я « я о о і* | 'я в я о і Р я я « я я :Я 'я Р щ о уз ю | і я о і я Р Щ я я | ІЗ іо о о о о « я о о 00 | рр о (Я й В" & о и о о о я * я Ьі Я чн й 2 рр * я . ^ | іо о о о « я о о і* і ^іх < $ со я й ■ я 2ІІ | % о § о | і ю о й я | я &• я й « й й Я о « Я я Р о | о я § о ю я Р « я В" я я ю о Рр Я я « я о Ч й о ^ -й )Я . я я "—і я |
речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу — нейротропні отрути (сірковуглець, тетра-етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);
речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гід-розин та ін.);
— метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.) . Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність,
що характеризується смертельною, вражаючою і граничною концентрацією.
За ступенем токсичності СДОР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп (таблиця 2.7).
До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться сполуки миш'яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.
До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).
Особливу групу представляють пестициди — препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичні для людини.
Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсичних для людей і тварин сполук використовують поняття токсо-дози.
Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.
Території, які потрапили під вплив СДОР у результаті аварії на ХНО, поділяють на зони:
Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50 % людей одержують смертельні ураження.
Зона уражаючих токсодоз (небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50 % людей втрачають працездатність, їм потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.
Дискомфортна (гранична) зона — зона, на зовнішній межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки інтоксикації.
Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНО обумовлюються:
фізико-хімічними властивостями СДОР;
кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у
воду;
метеорологічними умовами;
оперативністю оповіщення і вживання заходів;
підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу СДОР;
характеристиками об'єктів зараження (для місцевості — наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливого застою повітря; для води — площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів; для населення — ступенем захищеності від ураження СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів — характеристикою матеріалів, які підпали під зараження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофарбових покриттів).
Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами і тонкодисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від десятків хвилин до декількох діб.
Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріальних засобів СДОР у грубодисперсному аерозольному, краплиннорідкому, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.
Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдихання зараженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверхнями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт (перорально) у результаті вживання заражених продуктів харчу
вання, через шкірні покриви, слизові оболонки і поверхні ран (ре-зорбтивно) та іншими шляхами. В результаті впливу СДОР на організм людини, крім безпосередніх уражень, можуть спостерігатися і віддалені генетичні наслідки.
- Видання 2-ге, перероблене
- 1.1. Основні положення міжнародного права із захисту людини
- 1.2. Цивільна оборона деяких зарубіжних країн
- 1.2.1. Цивільна оборона Росії
- 1.2.2. Цивільна оборона Федеративної Республіки Німеччини
- 1.2.3. Цивільна оборона сша
- 1.3.1. Державна система Цивільної оборони України
- 1.3.2. Завдання Цивільної оборони України
- 1.3.3. Організаційна будова і порядок функціонування Цивільної оборони України
- 1.3.4. Організація Цивільної оборони на об'єктах господарювання (ог)
- 1.3.5. Сили і засоби Цивільної оборони
- 1.3.5.1. Війська Цивільної оборони України
- 1.3.6. Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їх цілі та завдання
- 1.4. Єдина Державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру
- 2.1. Основні визначення і класифікація надзвичайних ситуацій
- 2.2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру
- 2.2.3. Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об'єктах
- 2.2.5. Гідродинамічні аварії
- 2.3. Надзвичайні ситуації природного характеру
- 2.3.1. Геологічні небезпечні явища
- 2.3.2. Гідрологічно небезпечні явища
- 2.4. Надзвичайні ситуації екологічного характеру
- 2.5. Надзвичайні ситуації воєнного часу
- 2.6. Організація оповіщення населення в надзвичайних ситуаціях
- 3.1. Основні принципи і способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях
- 3.1.1. Основні принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру
- 3.1.2. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру
- 3.2. Державне регулювання і контроль захисту населення і територій
- 3.2.1. Державна стандартизація
- 3.2.2. Державна експертиза
- 3.2.4. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки
- 3.3. Організація захисту населення в надзвичайних ситуаціях
- 3.3.1. Укриття в захисних спорудах
- 4. Визначення необхідної кількості (п) фільтрів-поглиначів:
- 3.3.2. Евакуація робітників, службовців і населення
- 3.3.3. Застосування засобів індивідуального захисту і медичних засобів захисту
- 3.4. Захист населення
- 3.4.1. Основні норми поведінки і дії
- 3.5. Захист населення при хімічному зараженні
- 3.5.1. Основні норми поводження і дії при аваріях з викидом сдор
- 4.1. Оцінка радіаційної обстановки на об'єкті при аварії на атомній електростанції (аес)
- 3. За формулою (2) визначимо дозу опромінення за 6 год. Роботи:
- 4.3. Оцінка радіаційної обстановки при застосуванні ядерної зброї
- 4.4. Оцінка хімічної обстановки при аваріях з викидом сдор
- § 1 * Ртьч
- 4.6. Оцінка пожежної обстановки
- 4.6.1. Визначення виду, масштабу і характеру пожежі
- 4.6.2. Оціка пожежної обстановки під час міських пожеж
- 4.6.3. Оцінка пожежної обстановки в лісах
- 4.6.4. Комплексна задача з прогнозування й оцінки пожежної безпеки
- 4.7. Аналітичний метод оцінки осередку ураження при вибуханні паливо-повітряного і газоповітряного середовищ
- 5.1. Вимоги, що ставляться
- 5.2. Організація дослідження сталості роботи ог
- 5.3. Шляхи і способи
- 6.1. Критерій сталості ог
- 1. До впливу повітряної ударної хвилі (пух).
- 6.2. Оцінка стійкості промислового об'єкта до впливу повітряної ударної хвилі (пух)
- 9. Установлення додаткових опор для зменшення прольотів.
- 6.3. Оцінка стійкості промислового об'єкта до впливу теплового випромінювання
- 6.4 Оцінка стійкості роботи об'єкта до впливу радіоактивного зараження
- 6.5. Оцінка стійкості інженерно-технічного комплексу об'єктів енергетики до впливу електромагнітного імпульсу ядерного вибуху
- 7.1. Рятувальні й інші невідкладні роботи (рінр)
- 7.1.2. Сили і засоби, які залучаються для проведення рінр
- 7.1.3. Управління силами цо
- 7.1.4. Організація забезпечення дії сил цо в надзвичайних ситуаціях
- 7.1.5. Дії сил цо при ліквідації наслідків стихійних лих
- 7.1.6. Особливості проведення РіНр при ліквідації наслідків великих виробничих аварій і катастроф
- 7.1.7. Використання сил цо
- 7.1.9. Проведення РіНр
- 7.2. Зміст і послідовність роботи командира формування з організації і проведення рінр у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу
- 7.2.1. Обов 'язки командира формування по підтримці свого підрозділу в потрібній готовності
- 7.2.2. Зміст і послідовність роботи командира формування в ході ліквідації наслідків слак
- 7.2.3. Зміст і послідовність роботи командира формування у вогнищах ураження у воєнний час
- 7.2.4. Заходи безпеки при проведенні РіНр
- 7.3. Забезпечення життєдіяльності населення в надзвичайних ситуаціях
- 7.3.1. Організація життєдіяльності в екстремальних умовах
- 7.4. Дії населення в надзвичайних ситуаціях
- 7.4.8. Само- і взаємодопомога при травмах і ураженнях
- 7.5. Організація навчання населення з Цивільної оборони