logo
n1

7.1.7. Використання сил цо

на хімічно небезпечному об'єкті (ХНО)

при ліквідації вогнищ ураження,

утворених витіканням великої кількості СДОР

Нині дедалі ширше застосування в народному госпо­дарстві знаходять СДОР; відповідно зростає імовірність хімічно­го зараження місцевості і ураження людей внаслідок аварії на ХНО чи транспортних засобах, які перевозять хімічно небезпечні і СДОР. Понад сто типів СДОР застосовують у різних технологі­чних процесах; найчастіше використовуються аміак, хлор, сірчи­

стий ангідрид, окис вуглецю, сірковуглець, трихлористий фос­фор, фтористий водень та ін. СДОР здійснюють вражаючу дію на людей при потраплянні їхніх парів в атмосферу, при розливанні цих речовин на місцевості й різних поверхнях, з якими стикають­ся люди.

У випадку аварії або руйнування ємкостей зі СДОР вони в га-зо- або пароподібному стані перемішуються з повітрям і поши­рюються за напрямком приземного вітру, утворюючи на своєму шляху зону хімічного зараження.

Важливою характеристикою вогнища, утвореного СДОР, є стійкість зараження, тобто час самодегазації СДОР, який і визна­чає тривалість існування вогнища ураження. На швидкість само-дегазації СДОР впливають випаровування, усмоктування речо­вини в ґрунт і здатність його до хімічного розкладання (гідролізу, окислювання і т.п.). Стійкість зараження залежить також від тем­ператури повітря в приземному шарі і температури ґрунту, швидкості вітру і вертикальної стійкості атмосфери. Чим вища температура повітря і ґрунту і більша швидкість вітру, тим шви­дше випаровуються розлиті СДОР. Прискорюють випаровування СДОР висхідні потоки повітря, які спостерігаються при конвек­ції. Отруйні речовини, що мають температуру кипіння приблизно до + 20°С (окис вуглецю, хлор, аміак, сірчистий ангідрид), при розливанні випаровуються швидко, пари їх у небезпечних конце­нтраціях можуть виявлятися на великих відстанях від місця ава­рії. Отруйні речовини, які мають температуру кипіння вище + 20°С (сірковуглець, трихлористий фосфор), випаровуються пові­льно і до повного випаровування тривалий час знаходяться в міс­цях розливу; пари таких речовин у небезпечних концентраціях поширюються на невеликі відстані.

На стійкість зараження впливають також: наявність осадів (дощ сприяє проникненню СДОР у глиб ґрунту з потоками води, прискорює гідроліз), структура ґрунту, її вологість, наявність і вид рослинного покриву. Так, на піщаних ґрунтах при незначній рослинності стійкість зараження відносно невелика, на глинис­тих, покритих рослинністю, вона значно більша.

У населених пунктах стійкість зараження СДОР вища, ніж на відкритій місцевості, тому що вплив вітру, який прискорює випа­ровування, у цих умовах виявляється в меншій мірі.

Зона зараження СДОР звичайно не має чітко виражених меж і залежить від глибини поширення парів, площі розливу, кількості речовини, що розлилася, а також від метеорологічних умов і ре­льєфу місцевості. Чим більша швидкість вітру, тим більша гли­

бина поширення парів СДОР. Однак при швидкостях вітру понад 6-7 м/с пари СДОР розсіюються. Зі збільшенням температури по­вітря прискорюється випаровування СДОР з ґрунту, збільшується концентрація їх парів над зараженою місцевістю.

Ступінь вертикальної стійкості атмосфери характеризує на­прямок вертикальних потоків повітря, що значною мірою впли­ває на глибину поширення парів СДОР і їх концентрацію. Як за­значалося вище, розрізняють три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсію, ізотермію і конвекцію. Інверсія перешко­джає розсіюванню повітря по висоті і створює найбільш сприят­ливі умови для збереження високих концентрацій парів СДОР, чим становить найбільшу небезпеку для ураження людей і тва­рин. Ізотермія забезпечує середні умови поширення парів СДОР. При конвекції висхідні потоки повітря розсіюють заражену хма­ру, що значно знижує можливості ураження людей і тварин і по­легшує проведення РІНР.

У населених пунктах і лісах можливий застій зараженого по­вітря. Глибина поширення парів СДОР у видолинках і ярах біль­ша, ніж на рівнині. Ширина зони зараження парами СДОР при стійкому вітрі приймається за 1/5 глибини, а при нестійкому мо­же становити до 4/5 глибини.

З метою завчасної підготовки до захисту від впливу СДОР на об'єктах, де вони присутні, а також у містах і населених пунктах, де ці об'єкти розташовані, відповідні штаби і служби ЦО й адмі­ністрація підприємств розробляють і здійснюють заходи щодо захисту робітників, службовців і проживаючого поблизу об'єктів населення, спрямовані на запобігання утворення вогнищ хімічно­го ураження, максимальне ослаблення уражаючого впливу от­руйних парів на людей і швидку ліквідацію зон хімічного зара­ження, що утворилися.

Підготовку підприємства до захисту від СДОР у випадку ви­робничої аварії здійснюють на основі спеціально розробленого плану, в якому відбиті необхідні організаційні й інженерно-технічні заходи; схеми оповіщення працюючої зміни і прожива­ючого поблизу об'єкта населення про небезпеку ураження СДОР; характеристики СДОР і цехів (складів), у яких вони знаходяться, схеми можливої обстановки на об'єкті у випадку аварії чи руйну­вання ємкостей зі СДОР; розрахунки сил і засобів ЦО об'єкта, які залучаються для ліквідації вогнищ зараження СДОР; варіанти дій формувань ЦО при ліквідації вогнищ зараження.

Організаційні заходи передбачають організацію і підтримку в постійній готовності системи оповіщення про хімічну небезпеку,

порядок доведення до робітників, службовців і населення встано­влених сигналів; узгодження зі штабом ЦО міста (району) питань використання в разі потреби формувань інших об'єктів і міських засобів оповіщення; порядок представлення повідомлень про ви­никнення вогнищ зараження; навчання особового складу форму­вань ЦО ОГ виконанню конкретних робіт з ліквідації вогнищ за­раження, утворених СДОР на об'єкті; нагромадження для забезпечення всіх робітників та службовців об'єкта, збереження і підтримка в готовності ЗІЗ (промислових протигазів певних ма­рок, цивільних та ізолюючих протигазів, засобів захисту шкіри); пошук засобів, придатних для дегазації (нейтралізації) СДОР; підготовку необхідного устаткування для готування розчинів, що дегазують, і подачі їх до місць можливих аварій; пристосування техніки для проведення дегазаційних робіт.

До основних заходів інженерно-технічного характеру від­носяться такі: обладнання ємкостей, комунікацій і виробничих установок зі СДОР автоматичними і ручними пристроями, які запобігають витіканню СДОР у випадку аварії; можливе під­силення конструкцій ємкостей і комунікацій зі СДОР чи улаш­тування навколо них огороджень для захисту від пошкоджень при аварії; будівництво під сховищами підземних резервуарів з водою чи іншими компонентами для розчинення СДОР при її аварійному витіканні; обладнання чаш, пасток, спрямованих стоків для приймання СДОР; розосередження запасів СДОР; будівництво для них заглиблених чи напівзаглиблених сховищ; обладнання робочих приміщень засобами аварійної сигналі­зації.

В плані дій о.с. формувань викладаються основні заходи щодо ліквідації наслідків аварії на кожній виробничій ділянці, де при­сутні СДОР, із вказанням відповідальних виконавців з керівного складу ОГ, залучених сил і засобів, їх завдань і часу, що відво­диться на виконання робіт.

Крім того, у цьому плані передбачаються:

Ліквідація вогнищ зараження, утворених СДОР у результаті виробничої аварії, організовується і проводиться на основі рі­шень начальника ЦО об'єкта, на якому відбулася аварія, чи голо­ви створюваної надзвичайної комісії.

Рятувальні роботи організовуються після проведення розвідки і прийняття начальником ЦО остаточного рішення.

У зоні зараження намічаються ділянки й об'єкти, на які вво­дяться рятувальні і медичні формування. Роботи проводяться із дотриманням запобіжних заходів, використовуються індивідуа­льні засоби захисту, передбачається страхування особового скла­ду, який виконує роботи.

Уражені після надання їм допомоги доставляються на незара-жену територію, а при необхідності — у лікувальні установи. На­селення, яке опинилося в зоні зараження, евакуюється за її межі. На виході із зон зараження організовуються санітарна обробка населення і о. с. формувань та дегазація транспорту й майна. Ці роботи проводяться на пунктах спеціальної обробки, що розгор­таються, стаціонарних обмивальних пунктах і станціях знезара­жування транспорту. Заражений одяг збирається для подальшої дегазації чи знищення.

Найбільш складні аварійні роботи в газонебезпечних місцях, де потрібне обов'язкове використання ізолюючих протигазів, по­винен виконувати о. с. штатної газорятувальної служби.

Обслуговуючий персонал, уживши необхідні заходи захисту, відповідно до діючих на об'єкті інструкцій виконує заходи, спрямовані на ліквідацію чи локалізацію аварії. В міру прибуття до цих робіт беруться підрозділи рятувальних служб, спеціалізо­вані невоєнізовані формування і зведені загони (команди) проти­радіаційного і протихімічного захисту, створювані на ОГ, які мають СДОР. Крім того, у залежності від масштабів аварії до лі­квідації її наслідків можуть залучатися зведені загони загального призначення; при необхідності на допомогу їм надаються форму­вання служб ЦО (спеціалізовані формування): протипожежні, охорони громадського порядку й ін. У деяких випадках можуть

бути задіяні ще й територіальні зведені загони спеціального захи­сту, які розгортаються на базі військових частин ЦО.

Порядок дій сил ЦО при локалізації вогнищ хімічного зара­ження в кожному конкретному випадку залежить від виду отруй­ної речовини, характеру ушкоджень, технологічної схеми вироб­ництва й інших умов.

Командири формувань, з'ясувавши поставлені завдання, вво­дять підлеглі їм сили на призначені ділянки і на місці визначають найбільш доцільні прийоми і способи виконання робіт, уточню­ють порядок використання машин та інших засобів механізації, підтримують установлений режим, стежать за дотриманням захо­дів безпеки.

Після локалізації місця аварії (розливу СДОР) сили ЦО при­ступають до знезаражування вогнищ зараження. У першу чергу дегазують під'їзні колії і внутрішньозаводські дороги, потім зне­заражують ділянки місцевості й об'єкти, що можуть бути джере­лами зараження. Дегазація здійснюється шляхом поливання дега­зуючими розчинами за допомогою пожежних машин, автоцистерн, мотопомп та інших пристроїв, пристосованих для розливання рідин. Щоб зменшити глибину поширення заражено­го повітря, ставляться водні вертикальні завіси, які частково роз­сіюють хмари парів СДОР, частково нейтралізуючі її.

Повернення населення в зону зараження допускається, якщо проведені аналізи повітря, ґрунту і різних поверхонь показали за­раженість, нижчу гранично припустимої концентрації.

Харчова сировина, продукти харчування, фураж, які побували в зоні зараження, також піддаються перевірці, після чого прийма­ється рішення про їх дегазацію, утилізацію чи знищення. На за­раженість (з висновком про подальше використання) перевіря­ються запаси води і джерела водопостачання.

При виникненні аварії на транспорті з викидом (виливанням) СДОР негайно оповіщаються начальники ЦО району, міста й об­ласті, на території яких відбулася аварія. За розпорядженням від­повідного начальника ЦО чи голови надзвичайної комісії приво­дяться в готовність органи управління, формування розвідки, медичної служби, охорони громадського порядку й ін.

Організовуються оточення місця аварії, розвідка, РІНР. У пе­ріод ведення робіт особлива увага приділяється хімічному забез­печенню, розвідці, використанню засобів захисту, дотриманню термінів перебування в цих засобах, режимам поведінки, санітар­ній обробці людей і дегазації майна, транспорту, споруд, тери­торії.

Радіоактивне забруднення є наслідком аварій на радіа­ційно-небезпечних об'єктах (РНО) і транспортних засобах з яде­рними енергетичними установками або які перевозять РР.

Найбільш небезпечними є аварії на АЕС. їх наслідки оціню­ють масштабом і ступенем радіаційного впливу на оточуюче се­редовище, радіоактивного забруднення атмосфери і прилягаючих територій, а також складом радіонуклідів і кількістю РР у викиді. Крім того, такі аварії, як правило, супроводжуються пожежами і великими руйнуваннями.

Профілактика виникнення аварій на РНО полягає у створенні високонадійних технік і технологій, у бездефектному виготов­ленні устаткування, якісному виконанні монтажу і будівництва, суворому дотриманні технологій і правил експлуатації.

Основними напрямками зниження втрат і збитків при радіа­ційних аваріях є: раціональне розміщення РНО з урахуванням можливих наслідків аварій; уживання спеціальних заходів по об­меженню поширення викиду за межі санітарно-захисної зони (СЗЗ); заходи захисту обслуговуючого персоналу і населення, що живе на прилягаючій до РНО території. При плануванні, прив'язці до конкретної місцевості та будівництві АЕС нарівні з господарсько-економічними факторами повинні враховуватися фактори безпеки. До них відносять обмеження по мінімуму від­станей від населених пунктів до АЕС; врахування сейсмічності місцевості; врахування геологічних, гідрологічних і ландшафт­них особливостей.

Спеціальні заходи для зменшення наслідків у випадку аварії на РНО містять у собі конструктивні способи запобігання вики­дів і локалізації реактора; встановлення СЗЗ (радіус СЗЗ повинен визначатися з урахуванням перспективного росту потужності станції, можливого викиду радіонуклідів і метеорологічних умов у даному регіоні); створення автоматизованої системи відобра­ження радіаційної обстановки; створення локальної системи опо­віщення обслуговуючого персоналу і населення в 30-кілометро-вій зоні; першочергове будівництво і приведення в готовність за­хисних споруд, а також підвальних й інших приміщень, які легко герметизуються, у радіусі 30 км навколо АЕС; визначення пере­ліку населених пунктів і чисельності проживаючого в них насе­лення, яке підлягає захисту на місці чи евакуації (відселенню) із зон можливого небезпечного радіоактивного забруднення; ство­рення запасів медикаментів, ЗІЗ та інших засобів, необхідних для

захисту населення і його життєзабезпечення; розробку оптималь­них режимів поведінки населення і підготовку його до дій під час аварії; створення на АЕС спеціалізованих формувань — зведених мобільних загонів; прогнозування радіаційної обстановки й орга­нізацію радіаційної розвідки; періодичне проведення навчань з ЦО на АЕС і прилягаючій до неї території.

При загрозі чи виникненні аварії директор (черговий диспет­чер) АЕС оповіщає начальника ЦО області, рішенням якого після попередньої оцінки обстановки вводяться в дію відповідні плани ЦО й оповіщаються про небезпеку сусідні області. На аварійному об'єкті вводиться в дію план захисту обслуговуючого персоналу.

При попередній оцінці обстановки з урахуванням характеру аварії і метеорологічних умов прогнозується можливе поширення радіоактивного забруднення. Відповідно до прогнозу здійсню­ється оповіщення населення про небезпеку і даються вказівки щодо укриття в захисних спорудах, використання засобів медич­ної профілактики, дотримання режимів поведінки.

Оповіщення здійснюється на всю глибину зони радіоактивно­го забруднення, у якій можна чекати ураження людей. В першу чергу оповіщається населення районів, які безпосередньо приля­гають до об'єкта, а потім уже більш віддалених. Населення за си­гналом оповіщення укривається в захисних спорудах (при їх від­сутності — в будинках) і перебуває в них безвихідно до одержання чергових вказівок через засоби масової інформації.

При аварії на АЕС силами обслуговуючого персоналу, аварій­них служб і об'єктових формувань ЦО проводяться заходи щодо її ліквідації і запобігання викиду РР в атмосферу. Силами поже­жних підрозділів здійснюється локалізація і гасіння пожеж. Од­ночасно на об'єкті проводяться рятувальні роботи: витягування потерпілих із завалів, палаючих будинків або будинків, які зна­ходяться на забруднених ділянках; надання їм медичної допомо­ги; розміщення їх у захисних спорудах чи виведення на незабру­днену територію. Подальші заходи щодо організації РІНР прово­дяться після уточнення аналізу обстановки, що складається.

У першу чергу на забрудненій території організовуються раді­аційна розвідка, спостереження і лабораторний контроль. На по­чатковому етапі вони проводяться спеціальними службами радіа­ційної безпеки і радіаційної розвідки аварійної АЕС; надалі, у міру посилення угруповання сил, для цих цілей залучаються під­розділи розвідки, хімічні і радіометричні лабораторії військових частин ЦО, хімічних військ і вертольоти підрозділів ВПС. За да­ними розвідки і спостереження уточнюються визначені при про­

гнозуванні межі зон забруднення, в яких плануються і здійсню­ються заходи щодо захисту населення і ліквідації наслідків за­бруднення.

Основні заходи захисту населення при виникненні радіоакти­вного забруднення: використання колективних та індивідуальних засобів захисту; застосування засобів медичної профілактики; до­тримання режимів поведінки в умовах забруднення; обмеження доступу людей на забруднену територію; заборона споживання забруднених продуктів харчування і води; санітарна обробка лю­дей, дезактивація одягу, техніки, споруд та об'єктів; евакуація населення із забрудненої території.

Для захисту сільськогосподарських тварин вживаються заходи для їх укриття, переведення на стійлове утримання; забороняєть­ся вживання забруднених кормів і води; евакуація із зон зара­ження.

У зоні екстрених заходів основним способом захисту людей є їх укриття в захисних спорудах (сховищах або протирадіаційних укриттях) чи будинках з подальшою евакуацією на незабруднену територію. Протягом усього часу формування радіоактивного сліду населення повинне постійно перебувати в захисних спору­дах і будинках. У цей період використовуються засоби медичної профілактики (радіозахисні препарати), не допускається вживан­ня забруднених продуктів харчування і води, застосовуються ін­ші запобіжні заходи. Надалі (у разі потреби) може бути дозволе­ний короткочасний вихід на відкриту місцевість з використанням ЗІЗ. Конкретний режим поведінки встановлюється відповідним начальником ЦО чи надзвичайною комісією.

У зоні профілактичних заходів населення перебуває в захис­них спорудах тільки в період формування радіоактивного сліду. Далі перебування на зараженій території по можливості обмежу­ється. При сильному пилоутворенні використовуються ЗІЗ, за­стосовуються засоби захисту від пилу. Вживаються заходи для попередження занесення РВ у приміщення, організовується сані­тарна обробка людей, виключається уживання заражених проду­ктів харчування і води.

В інших зонах у період формування радіоактивного сліду вживаються заходи для обмеження перебування людей на від­критій території, використовуються ЗІЗ, виключається вживання населенням забруднених продуктів харчування і води.

Рішення на евакуацію населення з районів, де подальше пере­бування може призвести до опромінення людей вище допусти­мих меж і де не можна забезпечити його захист іншими способа­

ми приймається начальником ЦО області після її ретельної підго­товки. В усіх зонах РЗ проводяться заходи по контролю за обста­новкою, забезпеченню життєдіяльності населення і ліквідації на­слідків забруднення. Постійно ведуться радіаційна розвідка та спостереження, організовуються дозиметричний контроль опро­мінення людей і контроль забруднення харчової сировини, про­дуктів харчування, фуражу і води. На підставі цих даних здійс­нюється уточнення заходів щодо захисту населення і режимів його поведінки. Особи, що перебували в зонах забруднення, про­ходять обов'язкове обстеження, а ті, хто отримали променеві ураження, направляються на лікування.

Заходи щодо ліквідації наслідків аварії на АЕС носять широ­комасштабний характер і вимагають концентрації зусиль усієї країни. Для їх реалізації утворюється державна комісія, яка здій­снює загальне керівництво силами і засобами ЦО. Безпосереднє керівництво покладене на оперативні групи, які на місцях при­ймають рішення по забезпеченню життєдіяльності населення і функціонування ОГ. Ці групи створюються на базі міністерств, відомств, господарчих органів державної влади. Для координації дій різних організацій створюються пункти управління, звідки здійснюються керівництво проведенням аварійних робіт, органі­зація взаємодії сил і засобів, контроль за дотриманням режиму радіаційної безпеки людей, організація дозиметричного контролю.

Угруповання сил ЦО створюються в міру їх прибуття в район аварії. В першу чергу до ліквідації наслідків приступають підроз­діли рятувальних служб, формування медичної служби, пожежні підрозділи АЕС і міста (району), служба охорони громадського порядку, зведені загони (команди) протирадіаційного і протихі­мічного захисту, а також спеціалізовані відомчі загони АЕС. По­чинаючи з 1980 року, в областях, де є діючі АЕС, постійно дис­локуються окремі мобільні полки ЦО (військові частини), які перебувають у підвищеній готовності і готові до дій у надзвичай­них ситуаціях.

Для ліквідації наслідків аварії на АЕС можуть залучатися вій­ськові підрозділи Збройних Сил, інженерні та хімічні війська, спеціалізовані формування інших міністерств, відомств. Роботи з локалізації аварій здійснюються в тісному контакті з аварійно-технічними групами АЕС. Тривалість робіт залежить від рівнів радіації на відповідних ділянках. Для учасників ліквідації аварії встановлюються гранично припустимі дози опромінення, ведеть­ся суворий дозиметричний контроль всіх осіб, що перебувають на забрудненій місцевості.

З метою запобігання й обмеження поширення радіоактивного забруднення по території на великих відстанях від місць аварії здійснюється вимірювання радіоактивного забруднення транспо­ртних засобів, захисного одягу і шкірних покривів людей на ви­ходах із зони радіаційної аварії, а також на в'їздах в інші міста і населені пункти. Це завдання вирішується шляхом створення по­стів контролю, санітарно-обмивальних пунктів і станцій по зне­заражуванню техніки.

Дуже важливим заходом є проведення дезактивації доріг, бу­динків і устаткування АЕС, населених пунктів, народногосподар­ської техніки. При проведенні робіт з дезактивації в сільських на­селених пунктах наявність різнотипних будинків і споруд, велика кількість господарських будівель, велика кількість плодів плодо­во-ягідних дерев і кущів на присадибних ділянках створюють до­даткові труднощі. Так, практично не піддаються дезактивації да­хи будівель, покриті толем, руберойдом, дранкою, соломою. Тільки розбирання таких дахів і заміна їх дають позитивний ефект. Дезактивація корівників, свинарників можлива тільки піс­ля очищення господарських дворів від гною і сміття, які є своєрі­дним «акумулятором» РР. При дезактивації місцевості, у залеж­ності від ступеня її забруднення, використовуються такі методи, як зрізання ґрунту, орання, перекопування, грейдування, заси­пання чистим ґрунтом. Одним з найбільш широко використову­ваних методів дезактивації в населених пунктах є метод обми­вання водою чи мильними розчинами будинків і споруд; дезактивація здійснюється за допомогою авторозливальних стан­цій чи пожежних машин.

Під час проведення аварійно-відбудовних робіт при викорис­танні автотранспорту на забрудненій території вживаються захо­ди для зменшення пилоутворення. Особливо важливо проводити ліквідацію пилу в суху літню погоду. Організація ліквідації пилу на ділянках робіт і дорогах покладається на житлово-комунальні господарства міста (району) і відповідні служби ОГ. Для цієї ме­ти використовуються вода або інші сполучні компоненти. Поли­вання (змочування) не знижує рівня радіації на місцевості, але значно зменшує кількість радіоактивного пилу в повітрі.

Дезактивація транспортної техніки (зниження рівнів забруд­нення до припустимих значень) здійснюється на стаціонарних пунктах спеціальної обробки (ПуСО), проводиться вона оброб­кою дезактивуючими розчинами (попередня) і парорідинним ме­тодом (основна обробка). Для санітарної обробки людей і дезак­тивації одягу організовуються стаціонарні обмивальні пункти і

станції знезаражування одягу, які обслуговуються формуваннями спеціальної обробки. З цією метою використовуються лазні, ду­шові установки, рухомі пункти санітарної обробки, пральні, хім­чистки. Організовується диспансеризація населення. Медичному обстеженню в обов'язковому порядку підлягають всі, хто пере­буває на забрудненій території. Особи, які підлягають диспансе­рному спостереженню, беруться на облік для проведення пері­одичних обстежень. Щоб узагальнювати результати спостере­ження і розробляти наукові рекомендації, створюються банки медико-біологічних даних. Крім диспансеризації, широко вико­ристовуються санаторно-курортне лікування і відпочинок у про­філакторіях.

Стійке постачання населення питною водою, а також водою для господарських потреб і проведення дезактивації може бути забезпечене бурінням і введенням у дію додаткових артезіансь­ких свердловин, облаштуванням шахтних колодязів, збільшенням потужностей існуючих водопроводів, установленням пересувних насосних станцій для заправлення поливомийних машин, водоза­бірних колонок.

Обов'язковим є здійснення заходів по запобіганню стікання забрудненої води в річки, озера, ґрунтові води. З цією метою бу­дуються дамби, фільтруючі греблі, закриті шлюзи, відстійники, риються котловани, траншеї.

Дуже важливим завданням у період проведення РІНР на аварій­ній АЕС і в зонах зараження є підтримання громадського порядку і безпеки дорожнього руху. Складність виконання цих заходів визна­чається значними розмірами забрудненої території, наявністю вели­кої кількості населених пунктів і розгалуженої мережі доріг. При аварії на АЕС встановлюється охорона 30-кілометрової зони; вхід і в'їзд в неї осіб, не пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії, припи­няється. Створюється система контрольно-пропускних пунктів. На закритій території організовується патрулювання населених пунктів з метою виявлення неевакуйованого населення і обліку державного, громадського і особистого майна громадян. Підтримання громадсь­кого порядку і забезпечення безпеки руху покладається на органи внутрішніх справ. До цього при необхідності залучаються підрозді­ли внутрішніх військ.

Можливість аварій на АЕС обумовлює необхідність нових підходів до питань ЦО, до розв'язання завдань по забезпеченню надійного захисту населення і чіткого функціонування системи управління в надзвичайних ситуаціях, до підвищення особистої відповідальності посадових осіб усіх рангів.