2.3.2. Гідрологічно небезпечні явища

Зливи

В Україні серед стихійних явищ найпоширенішими є зливи. Найчастіше вони спостерігаються в Карпатах і горах Кри­му. В теплий період року вони супроводжуються градом, який завдає значної шкоди сільськогосподарським культурам.

Велика кількість опадів призводить до виникнення інших не­безпечних явищ — таких як селі, повені, зсуви.

Бурі, шторми — вітер силою від 6 до 11 балів, що відповідає швидкості вітру від 21 до 29 м/с. Найчастіше виникають при про­ходженні глибоких циклонів (циклон — область зниженого тиску в атмосфері з мінімумом у центрі: погода під час циклонів — хмарна із сильними вітрами; антициклон — навпаки).

Урагани — вітер силою 12 і більше балів (швидкість — 35 м/с і більше). За 17-бальною шкалою ураган в 17 балів відповідає швидкості вітру 60 м/с і більше.

На морі бурі, шторми, урагани утворюють сильне хвилюван­ня, яке ускладнює навігацію і загрожує загибеллю суднам, на су­ші — ламають дерева, перекидають будівельні крани, переверта­ють машини, руйнують будівлі. Шторми й урагани є причиною чорних бур, які призводять до зниження врожайності земель.

Смерчі — вихровий горизонтальний рух повітря, який вини­кає в грозовій хмарі і потім поширюється у вигляді гігантського чорного рукава (хобота), що звужується у напрямку до суші чи до моря. У верхній частині смерч має розширення, яке зливається з хмарою. Коли смерч опускається на поверхню землі або моря, основа його також розширюється, стає схожою на перекинуту лійку, діаметр якої може досягати декількох десятків і навіть со­тень метрів, повітря усередині величезного вигнутого стовпа (хо­бота) смерчу обертається, як правило, проти годинникової стріл­ки, піднімаючись по спіралі нагору зі швидкістю декількох десятків метрів за секунду. Оскільки радіус обертання при на­ближенні до землі зменшується, швидкість руху повітря по твір­ній смерчу збільшується і біля поверхні землі іноді досягає над­звукових величин. Швидкість поступального руху смерчу звичайно знаходиться в межах від 10 до 20 м/с, відстань, яку він проходить, — від 40 до 60 км. Усередині смерчу розрідження по­вітря настільки велике, що будинки й інші споруди, які опинили­ся на його шляху, руйнуються від напору повітря, що знаходить­

ся в них. Внаслідок низького тиску вихору і величезної швидко­сті обертання, смерч втягує в себе пісок, воду, різні предмети, піднімає їх вгору і переносить на значні відстані.

Він майже завжди супроводжується грозою, дощем, а іноді й градом. Смерчі, які виникли над сушею, часто називають тром­бами, а в США — торнадо.

Тайфун (тропічний циклон) — ураган, супроводжуваний інте­нсивними зливовими дощами. Повітряні маси переміщуються навколо його центру в північній півкулі завжди проти годинни­кової стрілки зі швидкістю, яка іноді сягає 110 м/с. В центрі тай­фуну низький тиск (близько 710 мм рт. ст.) і зона штилю; тут хмари розріджуються і видно блакитне небо — «око циклону». Руйнівна дія тайфуну звичайно доповнюється повенями, які при­зводять до затоплення окремих районів. У Росії тайфуни найчас­тіше спостерігаються в Приморському краї і на Камчатці. На­ближення тайфуну звичайно відзначається різким падінням тиску, появою хвиль у напрямку, що не збігається з напрямком вітру, задушливою погодою, затишшям і сильними електричними розрядами в атмосфері. Сам тайфун переміщується зі швидкістю 15—20 км/год і, потрапляючи на сушу, швидко згасає.

Природні пожежі. Дуже розповсюдженими надзвичайними подіями, особливо в засушливу пору, є такі стихійні лиха, як лі­сові, степові та торф'яні пожежі.

Лісові пожежі знищують дерева і чагарники, заготовлену про­дукцію, будівлі і споруди. Ослаблені пожежами насадження ста­ють осередками поширення шкідливих захворювань. В результаті знижуються захисні, водоохоронні й інші корисні властивості лі­су, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісо­вого господарства. Пожежі можуть виникнути від блискавок, че­рез самозаймання, при необережному поводженні з вогнем, від вихлопних газів транспорту і ще від цілого ряду причин. Лісові пожежі (підземні, низові і верхові або повальні) майже завжди поширюються дуже швидко і охоплюють великі території. Кри­тичний рівень відносної вологості поверхні землі, що сприяє їх виникненню, лежить у межах від 17 до 20 %.

При підземних пожежах звичайно горить торф, який залягає під лісовими масивами, при цьому оголюються і обгоряють коре­ні дерев, дерева гинуть, падають і утворюють завали. Підземні пожежі самі по собі виникають дуже рідко, їх утворення в біль­шості випадків пов'язане з низовими лісовими пожежами.

Низові пожежі розвиваються в результаті згоряння хвойного підліску, живого приґрунтового покриву (моху, лишайнику, тра­

в'янистих рослин, дрібних кущів) і мертвого приґрунтового по­криву (опалого листя, хвої, кори, сушняку), тобто рослин і рос­линних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті чи на невеликій висоті (до 1,5—2 метрів). Швидкість поширення таких пожеж — від декількох сотень метрів (стійкі) до декількох кіло­метрів за годину (рухливі).

Верхові пожежі розвиваються, як правило, так само від низо­вих і в цьому випадку вогнем охоплюється не тільки приґрунто­вий покрив, а й деревостій і крони дерев. Вогонь рухається су­цільною стіною, піднімаючись над лісом на 100 й більше метрів і утворює стійкий осередок пожежі.

При загорянні від блискавки можуть виникнути швидкі верхо­ві пожежі, так звані верхівкові, коли згоряє лише крона дерев і вогонь поширюється стрибками зі швидкістю від 0,2 до 5 км/год у залежності від вітру. Велика маса іскор і головешок, які летять перед фронтом великих верхових пожеж, утворює псевдофронт, що має вище полум'я і поширюється з більшою швидкістю, ніж основний фронт. Псевдофронт може утворювати попереду осно­вного нові осередки низових пожеж. Цю обставину необхідно враховувати при організації гасіння.

Лісова пожежа, площа якої понад 2 км², вважається великою і, як правило, поєднує у собі елементи різних видів пожеж. При особливо сприятливих умовах лісові верхові пожежі можуть пе­рерости у вогняні шторми, коли навколишнє повітря з ураганною швидкістю засмоктується до центра пожежі, а велика температу­ра і висота полум'я повністю знищує усе.

Степові пожежі мають вигляд кромки горіння, яка переміщу­ється. При сильному вітрі фронт вогню може пересуватися зі швидкістю до 25—30 км/год, а в гірській місцевості (нагору) — до 50 км/год.

Торф'яні пожежі на торфорозробках і на торф'яних болотах можуть виникнути від самозаймання або в результаті порушення правил експлуатації техніки, з допомогою якої добувається торф; у суху погоду можуть виникнути від будь-якої іскри. Торф'яні пожежі охоплюють величезні простори, важко піддаються гасін­ню. Вогонь поширюється нерівномірно зі швидкістю кілька мет­рів на добу, обходячи місця з підвищеною вологістю; тому у ви­паленому торфі утворюються порожні місця, куди можуть провалитися люди і техніка. Непогашений до осені торф може тліти під заметами снігу і льодом і наступного року розгорітися з новою силою.

Інфекційні хвороби — це такі хвороби, які передають­ся від одної людини до іншої. Поширюються вони не тільки се­ред людей, а й уражають тварин і рослини. Шляхи і способи передачі інфекції різні:

• через органи дихання;

• при вживанні заражених продуктів, фуражу, води;

• після контакту із зараженими предметами;

• при контакті з хворими людьми і тваринами;

• при укусах комах і кліщів.

Інфекційні хвороби можуть набувати великого поширення і масового характеру, при цьому виникають епідемії, епізоотії, епіфітотії, а також масове поширення різних шкідників. Епідемі­єю називається швидке і широке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей. До них відносяться: азіатська холера, нату­ральна віспа, черевний тиф, висипний тиф, СНІД, грип та ін. Епі­зоотія — поширення хвороб серед тварин. Серед них: сибірська виразка, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої ху­доби, африканська чума свиней та ін. Деякі хвороби тварин не­безпечні і для людей.

Епіфітотія — це захворювання рослин, яке характеризується такими хворобами: іржа хлібних злаків, пірокуларіоз рису, фіто­фтороз (картопляна гнилизна) та ін.

Великої шкоди сільському господарству завдає також масове поширення шкідників (сарана, колорадський жук, сибірський шовкопряд та ін.).

Екологічна надзвичайна ситуація — обстановка на пе­вній території або акваторії, яка призвела до гострих несприятли­вих змін у середовищі проживання людей і, як правило, до масо­вої загибелі живих організмів.

В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу постійно зростає обсяг сировинних ресурсів і корисних копалин, використовуваних у промисловому виробництві, а отже, зростає кількість промислових відходів, які забруднюють навколишнє середовище. Механізм саморегулювання біосфери не в змозі пе-