5.2. Організація дослідження сталості роботи ог

Оскільки з часом умови, обстановка, характеристики окремих елементів на об'єкті можуть змінюватися, необхідно пе­ріодично за планами міністерств у визначені терміни проводити дослідження й оцінку сталості роботи об'єкта у надзвичайних си­туаціях. Загальне керівництво дослідженнями здійснює началь­ник ЦО (директор) підприємства. Для оцінки фізичної стійкості окремих елементів, підготовленості об'єкта в цілому до роботи в критичних умовах і розробки заходів щодо її підвищення залу­

чаються інженерно-технічний персонал і працівники штабу ЦО об'єкта, а при необхідності — і співробітники чи групи (відділи) науково-дослідних та проектних організацій, пов'язаних з робо­тою підприємства.

Перед початком дослідження, як правило триває підготовчий період, протягом якого відпрацьовуються організаційні докумен­ти, найважливішими серед яких є наказ начальника ЦО і кален­дарний план проведення дослідження. Наказ визначає мету і за­вдання дослідження, хто залучається (для проведення досліджень та розробки необхідних заходів створюються робочі групи, які відповідають основним виробничо-технічним службам об'єкта), порядок проведення (етапи, їх тривалість, методики проведення необхідних розрахунків) та інші організаційні питання. Календа­рний план визначає терміни проведення робіт поетапно.

На промислових об'єктах, як правило, створюються такі робо­чі групи по дослідженню стійкості:

• будівель та споруд ( 5-6 чоловік); старший — заступник ди­ректора з капітального будівництва — начальник відділу капіта­льного будівництва (ВКБ);

• комунально-енергетичних мереж (5-7 чоловік); старший групи — головний механік;

• технологічного процесу (3-5 чоловік); старший — головний технолог;

• управління виробництвом (3-5 чоловік); старший — началь­ник виробничого відділу;

• матеріально-технічного постачання (МТП) і транспорту (3-5 чоловік); старший групи — заступник директора по МТП (нача­льник відділу МТП). Крім того, створюється група штабу ЦО, до якої входять керівники служб об'єкта.

Організовує роботу груп головний інженер, при якому ство­рюється група керівництва дослідженнями (3-5 чоловік).

Залежно від особливостей об'єкта, його розмірів і складнос­ті виробництва число груп, їх склад і завдання можуть зміню­ватися.

Дослідження, як правило, проводяться у 2 етапи. На першому аналізується уразливість основних елементів у випадку надзви­чайних ситуацій мирного і воєнного часу та оцінюється можли­вість роботи об'єкта у надзвичайних ситуаціях. На другому етапі розробляються заходи по підвищенню сталості роботи об'єкта до всіх вражаючих факторів.

Результат роботи усіх груп — звітна доповідь і план-графік нарощування заходів по підвищенню сталості роботи об'єкта.

Звітна доповідь із відповідними висновками і пропозиціями направляється на затвердження у вищестоящий орган, до якого входить об'єкт (в об'єднання, главк, міністерство).

У плані-графіку вказуються заходи, які виконуються в мирний і воєнний час, а також ті, що будуть проводитися в разі загрози виникнення надзвичайної ситуації і після її початку. В кожному розділі плану відбиваються заходи, виконувані об'єктом, проект­ними та іншими організаціями. У плані чи в додатках до нього вказуються обсяг та вартість запланованих робіт, джерела фінан­сування, основні матеріали та їх кількість, машини і механізми, робоча сила, відповідальні виконавці, терміни виконання тощо. План-графік затверджується директором підприємства (началь­ником ЦО) і доводиться до відома виконавців.

Надалі в міру розширення і реконструкції об'єкта в розробле­ний план-графік повинні вноситися відповідні корективи і допо­внення, що вимагає додаткових досліджень.

Таким чином, дослідження стійкості — це не одноразова дія, а тривалий, динамічний процес, що вимагає постійної уваги з бо­ку керівництва, інженерно-технічного персоналу та штабу ЦО об'єкта.

Технологія дослідження сталості роботи об'єкта

Кожен об'єкт, залежно від його структури, технологіч­ного процесу, місця розташування та інших характеристик, має свої особливості, але більшість промислових об'єктів мають і ба­гато спільного: схожі будівлі і споруди, в яких містяться цехи та основне технологічне обладнання; схожі споруди енергогоспо­дарства, водопостачання, мережі внутрішнього транспорту, сис­теми зв'язку й управління, складське господарство, адміністрати­вні, побутові й господарські будівлі тощо.

Подібність й однотипність основних елементів промислових підприємств дозволяють визначити загальні принципи підготовки їх до сталої роботи. Можна вважати, що для всіх ОГ, незалежно від профілю виробництва і призначення, характерні деякі спільні фак­тори, що впливають на підготовку до роботи у надзвичайних умо­вах. До цих факторів належать: район розташування об'єкта, внут­рішнє планування і забудова території, системи енергопостачання, технологічний процес, виробничі зв'язки об'єкта, системи управ­ління, підготовленість до відновлення виробництва та ін.

Район розташування ОГ вивчається по картах і планах. Аналі­зується характер забудови території навколо об'єкта, насамперед

на наявність джерел виникнення вторинних факторів ураження (гідровузлів об'єктів хімічної промисловості, лісових масивів і т.д.), а також метеорологічні й природні умови (напрямок панів­них середнього висотного і приземного вітрів, характер ґрунту, глибина залягання підгрунтових вод тощо).

При вивченні забудови (будівлі, споруди) аналізуються техні­чні дані (конструкція, поверховість, довжина і висота, вид карка­са, стінове заповнення, світлові пройоми, покрівля, перекриття), необхідні для розрахунків їх уразливості від сейсмічних хвиль при землетрусах, від ударів хвилі і світлового випромінення при ядерних вибухах і від можливих вторинних факторів ураження; враховується наявність розташованих поблизу сховищ та укрит­тів, кількість робітників та службовців, які одночасно перебува­ють у кожній будівлі.

При оцінці внутрішнього планування об'єкта визначається вплив щільності й типу забудови на можливість виникнення і поширення пожеж, утворення завалів, виникнення вторинних фа­кторів ураження, тобто аналізуються наявність, розміщення і мо­жливості руйнування з легкозаймистими та сильнодіючими от­руйними рідинами, складів ВР і вибухонебезпечних технологіч­них установок, комунікацій, пошкодження яких можуть виклика­ти пожежі, вибухи, загазованість тощо.

Вивчення технологічного процесу відбувається з точки зору переведення підприємства на випуск воєнної продукції, а також визначення необхідних запасів деталей, вузлів, обладнання, си­ровини, паливно-мастильних матеріалів і т.д. Вивчається можли­вість без аварійного зупинення виробництва у випадку виник­нення надзвичайної ситуації.

Визначаються залежність роботи об'єкта від зовнішніх джерел енергопостачання, аналізуються внутрішні ресурси, підрахову­ються необхідні мінімуми електроенергії, газу, води, пари, стис­нутого повітря та інших видів електропостачання на воєнний пе­ріод, розглядаються їх надійність та захищеність.

Вивчається система управління, а саме: стан пунктів управ­ління та вузлів зв'язку, надійність зв'язку із заміською зоною, надійність системи оповіщення.

Вивчаються джерела поповнення робочої сили і можливості взаємозамінності керівного складу.

Аналіз системи матеріально-технічного постачання передба­чає коротку характеристику її роботи в мирний час і можливі зміни у зв'язку з переходом на випуск нової продукції; оцінку за­пасів сировини, деталей і комплектуючих виробів, без яких виро­

бництво не може продовжуватися; можливі способи їх поповнен­ня. Розглядаються способи зберігання готової продукції і питання її реалізації.

Підготовка об'єкта до відновлення виробництва визначається на основі вивчення вищеназваних питань; при цьому врахову­ються підготовленість персоналу, можливості будівельних та ре­монтних підрозділів і організацій, що обслуговують об'єкт, мож­ливі руйнування і пошкодження.

Отримані під час аналізу дані використовуються для визна­чення фізичної стійкості елементів об'єкта, виявлення вразливих ділянок та оцінки сталості його роботи.

Оцінка впливу вражаючих факторів

надзвичайних ситуацій мирного

і воєнного часу на об'єкти господарювання

Головну небезпеку для наземних об'єктів становлять ударна хвиля, світлове (теплове) випромінення, вторинні уража­ючі фактори і радіоактивне зараження місцевості. Проте іноді доводиться враховувати і вплив проникаючої радіації та елект­ромагнітного імпульсу.

Критеріями оцінки фізичної стійкості об'єкта прийняті:

• при впливі ударної хвилі — надлишкові тиски, при яких елементи виробничого комплексу не руйнуються або одержують такі ушкодження чи руйнування (слабкі і середні), при яких вони можуть бути відновлені в короткі терміни;

• при впливі світлового випромінювання — максимальні зна­чення світлових імпульсів, при яких не відбувається загоряння матеріалів, сировини, устаткування, будинків і споруд;

• при впливі вторинних факторів — надлишкові тиски, при яких руйнування і пошкодження не призводять до аварій, пожеж, вибухів, затоплень, небезпечного зараження місцевості й атмос­фери, тобто не призводять до ураження людей і виходу з ладу за­собів виробництва.

Оцінка стійкості об'єкта включає визначення:

• видів уражаючих факторів, вплив яких можливий на об'єкт, та їх параметрів;

• впливу ударної хвилі на елементи об'єкта;

• можливості виникнення пожеж;

♦ впливу вторинних вражаючих факторів. Після цього робиться висновок.

Оцінка впливу ударної хвилі

Дія ударної хвилі на об'єкт характеризується складним комплексом навантажень: надлишковим тиском, тиском відбиття, тиском швидкісного напору, тиском затікання, навантаження від сейсмовибухових хвиль і т.д. Значення їх залежить в основному від виду і потужності вибуху, відстані до об'єкта, конструкції і розмірів елементів об'єкта, орієнтації щодо епіцентру вибуху, місця розташу­вання будинків і споруджень у загальній забудові об'єкта й окремих елементів виробництва в приміщеннях будинків, рельєфу місцевості і деяких інших факторів. Врахувати їх у сукупності для кожного елемента об'єкта, як правило, неможливо. Тому можливість елемен­тів опиратися дії ударної хвилі характеризують тільки надлишковим тиском у її фронті, вважаючи, що масштаби руйнувань не залежать від потужності і висоти найбільш ймовірних ядерних вибухів. Для визначення ступеня руйнувань чи ушкоджень:

• вивчають вихідні дані і розраховують параметри ударної хвилі на відповідних відстанях;

• для розрахованих значень надлишкових тисків оцінюють ступінь руйнування розглянутих елементів;

• оцінюють можливість виникнення вторинних вражаючих факторів;

• з огляду на ступінь руйнувань найслабших елементів об'єкта, визначають ступінь руйнування об'єкта в цілому.

Вихідними даними для оцінки фізичної стійкості є: конструк­тивні особливості елемента, його форма, вага, габарити, характе­ристики міцності.

Оцінка ступеня руйнувань будинків і споруд, сховищ і ПРУ, енергетичного устаткування і мереж, верстатного і технологічно­го устаткування, вимірювальної апаратури, засобів зв'язку й опо­віщення, транспортних та інших засобів може здійснюватися або методом порівняння наявних довідкових даних для розглянутого виду чи аналогічного йому елемента, або методом розрахунку впливу ударних навантажень і сил зсуву на елемент.

Для порівняльної оцінки необхідно мати відповідні таблиці можливих руйнувань елементів об'єкта в залежності від надлиш­кового тиску у фронті ударної хвилі: будинків, споруд, транспор­ту, устаткування, енергетичних споруд і мереж. Ці таблиці скла­даються на основі статистичних даних, отриманих при аналізі руйнувань у Хіросімі й Нагасакі та при проведенні випробуваль­них ядерних вибухів на полігонах, і можуть поповнюватися ре­зультатами розрахунків при конструюванні нових елементів.

Метод розрахунку передбачає визначення динамічних наван­тажень, створюваних надлишковим тиском у фронті ударної хви­лі, і реакції елемента на ці навантаження. Вихідними даними при використанні цього методу є: надлишковий тиск у фронті ударної хвилі і характер його зміни в часі (протягом фази стискання), тривалість фази стискання і швидкість руху фронту ударної хви­лі. У більшості випадків дію ударної хвилі оцінюють питомим імпульсом — добутком надлишкового тиску на час його дії. Оскільки АРф залежить не тільки від часу, а й від відстані до епі­центру, і від потужності джерела ПУХ, розрахунок імпульсу з використанням інтегрального числення ускладнений. Тому зви­чайно використовують кусково-лінійну апроксимацію кривої АРф як функції часу.

Оцінка можливості виникнення пожежі

Можливість виникнення осередків спалахування і го­ріння встановлюють за даними займистості матеріалів; при цьому необхідно враховувати вплив вторинних факторів ураження, обумовлених ударною хвилею (руйнування печей, газопроводів, розриви і пробиття електропроводки, кабелів тощо).

Розвиток пожеж значною мірою залежить від ступеня вогне­стійкості будинків і споруд і пожежонебезпеки технологічних процесів.

За пожежною небезпекою об'єкти відповідно до характеру технологічного процесу підрозділяють на категорії «А», «Б», «В», «Г», Д».

Об'єкти категорії «А» — нафтопереробні заводи, хімічні під­приємства, цехи фабрик штучного волокна, склади бензину, цехи обробки і застосування металічного натрію, калію тощо.

Об'єкти категорії «Б» — цехи підготовки і транспортування вугільного пилу і деревного борошна, розмелювальні відділення млинів, цехи обробки синтетичного каучуку, виготовлення цук­рової пудри, склади кіноплівки тощо.

Пожежі на підприємствах категорії «А» і «Б» можливі при се­редніх і навіть слабких руйнуваннях; найбільш вражаючими на цих об'єктах є повітряні комунікації.

Об'єкти категорії «В» — лісопильні, деревообробні, столярні, модельні і лісотарні цехи, відкриті склади олії, мазутне господар­ство електростанцій, цехи текстильного виробництва тощо.

Об'єкти категорії «Г» — металургійні виробництва, підприєм­ства гарячої обробки металів, термічні цехи, котельні.

Об'єкти категорії «Д» — підприємства холодної обробки ме­талів й інші, пов'язані зі збереженням і переробкою вогнетривких матеріалів.

На об'єктах категорій «В», «Г» і «Д» можливість виникнення окремих пожеж залежить від ступеня вогнестійкості будинків, а утворення суцільних пожеж — від густоти забудови.

Будинки і споруди по вогнестійкості поділяються на п'ять ступенів:

I — основні елементи виконані з матеріалів, що не горять, не­сучі конструкції мають підвищену опірність до впливу вогню;

II — основні елементи виконані з матеріалів, що не горять;

3. — стіни кам'яні (цегляні), перегородки і перекриття де­рев'яні оштукатурені;

4. — дерев'яні оштукатурені будинки;

V — дерев'яні неоштукатурені будівлі.

Найбільш небезпечними є будинки і споруди, виконані з ма­теріалів, що згорають, — III, IV і V ступенів вогнестійкості. Орі­єнтовний час розвитку пожежі до повного охоплення вогнем: для будинків і споруд I і II ступенів — не менше 2 год., III ступеня — не менше 1,5 год., IV та V ступенів — не менше 1 год.

На розвиток пожеж впливає також ступінь руйнування будин­ків, споруд і технологічних ліній ударною хвилею. Окремі і су­цільні пожежі можливі на підприємствах, які одержали в основ­ному слабкі й середні руйнування. Так, у будинках I, II і III ступенів вогнестійкості виникнення і розвиток пожежі (але не тління чи горіння в завалах) спостерігається при одержанні руй­нувань від надлишкового тиску у фронті ударної хвилі порядку 30-50 кПа, в у будинках IV і V ступенів — при руйнуваннях від АРф приблизно в 20 кПа.

Поширення пожеж і перетворення їх у суцільні істотно зале­жить від густоти забудови території об'єкта. Вогонь швидко по­ширюється на ділянках, на яких переважно розташовані будинки I та II ступенів вогнестійкості з густотою забудови 30 %, або бу­динки III ступеня вогнестійкості з густотою 20 %, або будинки IV и V ступенів вогнестійкості при густоті забудови 10 %.

При збільшенні густоти забудови будинками III, IV і V ступе­нів ще на 10 % створюються сприятливі умови для виникнення вогняного шторму.

Оцінюючи можливість виникнення пожеж, вивчають усі бу­динки, споруди, виробничі установки на території об'єкта (цеху) і визначають місця можливого загоряння, а також наслідки, що виникають від пожежі з урахуванням характеру виробництва.

За вогнестійкістю окремих будинків і споруди та характером технологічного процесу робиться висновок про пожежостійкість кожного цеху і об'єкта в цілому та на його основі виробляються заходи щодо підвищення пожежної безпеки.

Оцінка впливу вторинних вражаючих факторів

Оскільки розв'язання конкретних задач з оцінки нас­лідків дії вторинних факторів ураження залежить від специфіки виробництва й особливостей, властивих кожному об'єкту окремо, за основу приймаються висновки з аналізу характеру і ступеня руйнувань окремих елементів при впливі ударної хвилі ядерного вибуху. Потім розглядаються особливості об'єкта і продукції, яка виробляється. Так, оцінюючи характер і масштаби вражаючої дії, що застосовуються при виробництві СДОР, необхідно знати і враховувати не тільки умови зберігання їх на об'єкті і ступінь руйнування ємностей і комунікацій, а й їх об'єми, токсичність речовин, густоту виробничої забудови, якість захисних спору­джень і забезпеченість ними людей, наявність ЗГЗ тощо. Оцінку впливу вторинних факторів здійснюють у такому порядку:

1. Визначають елементи, при впливі на які ударної хвилі, світло­вого випромінювання, проникаючої радіації та ЕіуП можуть відбути­ся вибухи, пожежі, зараження атмосфери і місцевості; ці елементи вважаються внутрішніми джерелами вторинних факторів зараження.

2. З аналізу особливостей характеру виробництва розташова­них поблизу інших ОНГ або їх окремих цехів визначають зовні­шні джерела можливих вторинних факторів.

3. Встановлюють вид вторинного фактора ураження від кож­ного джерела і радіус його дії.

4. З огляду на метеорологічні умови і місце перебування дже­рела, розраховують час початку і тривалість дії кожного фактора на всі елементи об'єкта.

5. На основі аналізу впливу можливих вторинних факторів ураження розробляють заходи щодо запобігання їх утворення або зниження впливу.

Оцінка стійкості роботи об'єкта

Висновки щодо оцінки стійкості ОГ роблять на підста­ві визначення комплексного впливу ударної хвилі, світлового ви­промінювання і вторинних факторів ураження, а також радіоак­тивного зараження на його території. Для цього оцінюють

ступінь ушкодження кожного елемента при заданих (чи розрахо­ваних) надлишкових тисках у фронті ударної хвилі з урахуван­ням впливу світлового випромінювання і вторинних факторів. Виявляють найбільш слабкі місця і по них оцінюють рівень стій­кості елементів об'єкта для надлишкових тисків, при яких:

а) виробництво не зупиняється;

б) потрібна зупинка виробництва для виконання поточного ремонту (випадок одержання об'єктом слабких руйнувань);

в) потрібна зупинка виробництва для виконання капітального ремонту (випадок одержання об'єктом середніх руйнувань).

Критичним вважається надлишковий тиск, що витримується в заданих умовах найбільш вражаючим елементом об'єкта, який раніше за інших втрачає здатність опиратися і виходить з ладу, викликаючи часткову або повну зупинку виробництва.

Для встановлених рівнів руйнування елементів об'єкта оці­нюють ймовірні матеріальні втрати виробництва за всіма основ­ними фондами: стан будинків і споруд та можливість їх викорис­тання; стійкість систем електропостачання, подачі газу, пари тощо; можливі втрати верстатного, технологічного і лаборатор­ного устаткування тощо.

Важливим критерієм стійкості роботи об'єкта в умовах радіо­активного зараження є максимальна припустима доза опромінен­ня, яка не призводить до втрати працездатності людей і захворю­вання їх променевою хворобою.

Оцінка стійкості роботи об'єкта в цілому здійснюється за:

• рівнем стійкості його елементів;

• забезпеченістю виробничого персоналу захистом від ОМП;

• можливістю матеріально-технічного забезпечення виробни­цтва при тимчасовому порушенні постачань;

• готовністю об'єкта до виконання відбудовних робіт;

• забезпеченістю надійного керування об'єкта.

При цьому ступінь забезпеченості робітників та службовців захистом від ОМП оцінюється відсотком укриття більшості пра­цюючої зміни у сховищах, наявністю ЗГЗ, а також готовністю об'єкта до розміщення і захисту відпочиваючих змін у позамісь­кій зоні. Можливість матеріально-технічного забезпечення виро­бництва оцінюється часом (у днях), протягом якого об'єкт може пропрацювати в умовах автономності. Готовність ПГ до вико­нання відбудовних робіт оцінюється (для випадків одержання слабких і середніх руйнувань) наявністю варіантів плану віднов­лення об'єкта і практичною забезпеченістю відбудовних робіт матеріалами і робочою силою. А забезпеченість надійного управ­

ління діяльністю об'єкта оцінюється наявністю, якістю і готовні­стю пунктів управління та засобів зв'язку, а також розробкою по­рядку заміщення керівного складу при втратах.