logo
n1

5.3. Шляхи і способи

Підвищення стійкості об'єкта досягається посиленням найбільш слабких (вражаючих) елементів і ділянок об'єкта. Для цього на кожному ОНГ завчасно на основі досліджень планують і проводять відповідні організаційні й інженерно-технічні заходи. Досягнення науки і техніки дозволяють реалізувати такі рішення, при яких підприємство буде стійке до впливу дуже значних над­лишкових тисків, однак це пов'язано з великими витратами засо­бів і матеріалів і може бути виправдано лише при захисті уніка­льних, особливо важливих елементів об'єкта. Заходи будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально узгоджені із завданнями, які розв'язуються в мирний час для забезпечення безаварійної роботи, поліпшення умов праці, удосконалювання виробничого процесу. Особливо велике значення має розробка інженерно-технічних заходів при новому будівництві, бо у про­цесі проектування, як відзначалося раніше, у багатьох випадках можна домогтися логічного поєднання загальних інженерних рі­шень із захисними заходами ЦО, що знизить витрати на їх реалі­зацію.

На існуючих об'єктах заходи щодо підвищення стійкості до­цільно проводити в процесі реконструкції чи виконання інших ремонтно-будівельних робіт.

Підвищення стійкості роботи промислових об'єктів передбачає:

Особлива увага повинна бути приділена забезпеченню укрит­тям всіх працюючих у захисних спорудженнях. З цією метою


підвищення стійкості роботи об'єктів

розробляється план нагромадження і будівництва необхідної кі­лькості захисних споруджень; у випадку недостачі сховищ, які відповідають сучасним вимогам, у ньому передбачається укриття робітників та службовців у швидкостворюваних сховищах.

Посилення міцності будинків, споруджень, устаткування та їх конструкцій пов'язано з великими витратами. Тому підвищення характеристик міцності проводять, якщо:

При проектуванні і будівництві нових цехів підвищення стій­кості може бути досягнуто застосуванням для несучих конструк­цій високоміцних і легких матеріалів (легованих сталей, алюміні­євих сплавів). Великий ефект досягається застосуванням для каркасних будинків полегшених конструкцій стінового запов­нення і збільшенням світлових прорізів шляхом використання скла, панелей з пластиків й інших матеріалів, що легко руйну­ються; їх руйнування при впливі ударної хвилі зменшує тиск на каркас споруди, а уламки таких матеріалів спричиняють набагато менші збитки устаткуванню. Також ефективний спосіб застосу­вання панелей, що повертаються: легкі панелі на шарнірах кріп­ляться до каркасів колон споруд, від впливу динамічних наван­тажень вони розвертаються, що значно знижує дія ударної хвилі на несучі конструкції.

При будівництві і реконструкції промислових споруд необ­хідно застосовувати легкі, вогнестійкі покрівельні матеріали, по­легшені міжповерхові перекриття і сходові марші, підсилюючи їх кріплення до балок. Обвалення цих матеріалів і конструкцій при­несе меншу шкоду устаткуванню, ніж важких залізобетонних.

При загрозі надзвичайної ситуації в найбільш відповідальних спорудах доцільно ввести додаткові опори для зменшення про­льотів, підсилити найбільш слабкі вузли й окремі елементи несу­чих конструкцій; наприклад, високі споруди (труби, щогли, ко­лони) закріплюються відтяжками, розрахованими на навантажен­ня, які створюються впливом швидкісного напору повітря удар­ної хвилі ядерного вибуху, а для інших конструкцій можна спо­рудити бетонні чи металеві пояси, які підвищують їх твердість.

Заходи щодо підвищення стійкості технологічного і верстат­ного устаткування повинні бути спрямовані на забезпечення його

збереження для випуску продукції після надзвичайної ситуації. Таке устаткування, а також вимірювальні та випробувальні при­лади, як правило, розміщуються у виробничих будинках і тому отримують пошкодження не тільки від впливу ударної хвилі, а й від уламків елементів будівельних конструкцій, що обрушують­ся, і вторинних вражаючих факторів; надійно захистити їх прак­тично неможливо. Однак підвищити стійкість устаткування мож­на, підсилюючи його найбільш слабкі елементи і створюючи запаси цих елементів, окремих вузлів і деталей, матеріалів та ін­струментів для ремонту і відновлення пошкоджень.

Важке устаткування розміщують, по можливості, на нижніх поверхах виробничих будівель. Машини й агрегати великої цін­ності бажано встановлювати в будівлях, що мають полегшені конструкції і конструкції, що повільно загоряються, обвалення яких не призведе до руйнування цих пристроїв. Деякі види тех­нологічного устаткування доцільно розмістити поза будинками, на відкритому майданчику під навісами; це виключить руйну­вання його уламками загороджувальних конструкцій. Велике значення має міцне закріплення на фундаментах верстатів і уста­новок, які мають велику висоту і малу площу опори; використан­ня розтяжок і додаткових опор підвищить їх стійкість до переки­дання. Прилади бажано встановлювати на закріплених підстав­ках, тумбах, столах.

Особливо цінне й унікальне устаткування потрібно розміщу­вати в заглиблених підземних чи спеціально побудованих при­міщеннях підвищеної міцності і на випадок виникнення надзви­чайних ситуацій розробити спеціальні індивідуальні енергога-сильні пристрої.

Насичення сучасних технологічних ліній засобами автоматики і телемеханіки, електронною і напівпровідниковою технікою зна­чною мірою сприяє удосконалюванню технологічних процесів, але в той же час робить ці процеси більш вразливими до впливу різних вражаючих факторів. Тому при удосконалюванні техноло­гічних процесів виробництва слід вживати і заходи для підви­щення їх стійкості, пам'ятаючи, що найбільш важливі умови на­дійності — стійкість системи управління і безперебійність забез­печення усіма видами енергопостачання. У випадку виходу з ла­ду автоматичних систем управління повинен бути передбачений перехід на ручне управління процесом у цілому чи окремими йо­го ділянками.

Підвищення стійкості і технологічного процесу досягається розробкою способів продовження виробництва при виході з ладу

окремих верстатів, ліній і навіть окремих цехів за рахунок пере­ведення виробництва в інші цехи; розміщенням виробництва окремих видів продукції у філіях; шляхом заміни зразків, устат­кування, що вийшли з ладу, іншими; а також скороченням числа використовуваних типів верстатів і приладів.

На випадок значних руйнувань повинна бути передбачена за­міна складних технологічних процесів більш простими з викори­станням найбільш стійких типів устаткування і контрольно-вимірювальних приладів, які збереглись. Необхідно заздалегідь розробити можливі зміни в технології з метою заміни дефіцитних матеріалів, деталей і сировини на більш доступні.

На всіх об'єктах розробляються способи безаварійної зупинки виробництва за сигналом «Повітряна тривога» («ПТ»). У кожній зміні призначаються люди, які повинні відключати джерела жив­лення і технологічні установки. Якщо за умовами технологічного процесу зупинити окремі ділянки виробництва, агрегати, печі і т.п. не можна, їх переводять на понижений режим роботи; ті, що спостерігають за безупинною роботою цих елементів, повинні бути забезпечені індивідуальними укриттями, спорудженими в безпосередній близькості від робочого місця.

Підвищення стійкості системи енергопостачання досягається проведенням як загальноміських, так і об'єктових інженерно-технічних заходів. Створюються дублюючі джерела електроенер­гії, газу, води і пари шляхом прокладання декількох електро-, га-зо-, водо- і паропостачальних комунікацій та подальшого їх закі-льцювання. Інженерні й енергетичні комунікації переносяться в підземні колектори, найбільш відповідальні пристрої (центральні диспетчерські розподільні пункти) розміщуються в підвальних приміщеннях будинків чи у спеціально побудованих міцних спо­рудах. Там, де прокладання комунікацій у траншеях чи тунелях неможливе, здійснюється закріплення трубопроводів до естакад, щоб уникнути їх зрушення чи скидання; самі естакади зміцню­ються установкою розтяжок у місцях поворотів і розгалужень.

Для забезпечення проведення РІНР і якомога швидшого від­новлення виробництва на випадок виходу з ладу основних дже­рел енергоживлення повинен бути створений резерв джерел еле-ктро- і водопостачання (пересувні електростанції і насосні агрегати з автономними двигунами).

Стійкість систем електропостачання об'єкта підвищують, під­ключаючи його до декількох джерел живлення, віддалених одне від одного на відстань, що виключає можливість їх одночасного ураження одним ядерним вибухом.

На об'єктах, що мають теплові електростанції, обладнують пристосування для роботи теплоелектроцентралі (ТЕЦ) на різних видах палива, уживають заходів щодо створення запасів твердого і рідкого палива, його укриття і посилення конструкцій сховищ горючих матеріалів.

У мережах електропостачання проводять заходи щодо переве­дення повітряних ліній електропередач на підземні.

Водопостачання об'єкта більш стійке і надійне, якщо він жи­виться від декількох систем чи від двох-трьох незалежних дже­рел, віддалених одне від одного на безпечну відстань. Гарантова­не постачання водою забезпечується тільки від захищених джерел з автономними і також захищеними іншими джерелами енергії (наприклад, артезіанські і безнапірні свердловини, приєд­нані до загальної системи водопостачання об'єкта).

Для стійкого і надійного постачання підприємств газом необхід­но передбачити його подачу в газові мережі об'єктів від газорегуля-торних пунктів (газороздавальних станцій), а на випадок виходу з ладу останніх влаштовувати обвідні лінії — байпаси. При будівниц­тві нових чи реконструкції старих газових мереж по можливості по­винні створюватися закільцьовані системи. Усі вузли і лінії газопо­стачання бажано розміщувати під землею (заглиблення комунікацій значно зменшує імовірність їх ураження ударною хвилею ядерного вибуху й інших засобів нападу, а крім того, значно знижує можли­вість виникнення вторинних факторів ураження).

3 метою зменшення пожежної небезпеки (зниження можли­вості витікання газу) на газопроводах встановлюються авто­матичні запірні і перемикаючі пристрої дистанційного керуван­ня, що дозволяють при розриві труб безпосередньо з диспет­черського пункту відключати мережі чи переключати потік газу.

Підвищення стійкості систем теплопостачання досягається за­хистом джерел тепла і заглибленням комунікацій у ґрунт. Якщо на об'єкті передбачається будівництво котельні, її доцільно роз­міщувати в спеціальній будівлі, яка стоїть окремо. Будинок коте­льні повинен мати полегшене перекриття і легке стінове запов­нення.

Під час одержання об'єктом тепла від міської теплоцентралі проводять заходи по забезпеченню стійкості підвідних трубопро­водів та наявних розподільних пристроїв. Теплову мережу буду­ють, як правило, за кільцьовою схемі. Труби системи проклада­ють у спеціальних каналах, запірні та регулюючі пристосування розміщують в оглядових колодязях і по можливості на території, яка не буде завалена у випадку руйнування.

Заходи по підвищенню стійкості системи каналізації розроб­ляють окремо для зливових, промислових і господарських (фека­льних) зливів. На об'єкті обладнують не менше двох виводів з підключенням до міських каналізаційних колекторів і додатково обладнують виводи для аварійних скидань неочищених вод у прилеглі до об'єкта яри та інші природні заглиблення.

Якщо на об'єкті є мережі і споруди для подачі стиснутого по­вітря, кисню, аміаку, хлору та інших рідких і газоподібних реак­тивів, інженерно-технічні заходи для цих систем розробляються в основному з метою запобігання вторинних факторів ураження.

Одним із найважливіших заходів по забезпеченню сталого, безперервного на всіх етапах управління у надзвичайних ситуаці­ях є розподіл всього персоналу об'єкта на дві групи: працююча зміна (перебуває на об'єкті) і відпочиваюча (перебуває у замісь­кій зоні або по дорозі між заміською зоною та об'єктом). До того ж створюються дві-три групи управління (за кількістю змін), які, крім керівництва виробництвом, повинні бути готові будь-якої миті взяти на себе організацію і керівництво проведенням РІНР.

Для забезпечення надійного управління діяльністю об'єкта у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу в одному із схо­вищ обладнується пункт управління. Диспетчерські пункти і ра­діовузли розміщують по можливості у найміцніших спорудах і підвальних приміщеннях. Повітряні лінії зв'язку до найважливі­ших виробничих ділянок переводять на підземно-кабельні. Стій­кість засобів зв'язку можна підвищити прокладанням енергопо-стачальних фідерів на автоматичну телефонну станцію (АТС) та радіовузол об'єкта, підготовкою пересувних електростанцій для заряджання акумуляторів АТМ і для живлення радіовузла при відключенні основних джерел електропостачання. При розши­ренні мережі підземних кабельних ліній необхідно прокладати дводротові, захищені екранами від впливу ЕМІ. Для більшої на­дійності повинні бути передбачені дублюючі засоби зв'язку.

У районі розосередження робітників і службовців також обла­днують пункт управління. Між міським і заміським пунктами управління проводять зв'язок, як правило, телефонний, передба­чаючи його дублювання за допомогою радіо- та пересувних засо­бів, також вживають заходів по забезпеченню зв'язку із змінними підприємствами по кооперації.

Особливе значення має сталість виробничих та господарських зв'язків з постачання об'єкта всіма видами енергії, водою, парою, газом; з транспортних послуг; з поставок сировини, напівфабри­катів, комплектуючих виробів та ін.

Підвищення сталості матеріально-технічного постачання за­безпечується створенням запасів сировини, матеріалів, комплек­туючих виробів, обладнання, палива. Розміри незменшуваних за­пасів визначають для кожного об'єкта залежно від можливості їх накопичення, важливості продукції, яка випускається, визначе­них термінів переходу на виробництво продукції в умовах над­звичайних ситуацій. Стабільно працююче підприємство повинно бути здатним безперебійно випускати продукцію за рахунок на­явних запасів до відновлення зв'язків з поставок або до одержан­ня необхідного від нових постачальників.

Дуже велике значення має своєчасне відправлення готової продукції споживачам. На деяких об'єктах (нафтопереробних, хімічних та ін.) накопичення готової продукції може перетвори­тися у вкрай небезпечне джерело вторинних факторів ураження і створити загрозу як самому об'єкту, так і сусіднім підприємствам та житловому сектору. Якщо неможливо відправити готову про­дукцію споживачам, її слід вивезти за межі зони можливих руй­нувань (наприклад, на базу зберігання у заміській зоні).

Зменшення ймовірності виникнення вторинних факторів ура­ження і збитків від них досягається завчасним плануванням і проведенням відповідних профілактичних заходів.

На об'єктах, пов'язаних з випуском та зберіганням горючих і СДОР, плани таких заходів розробляються і в мирний час. У них враховуються характер і масштаби можливих аварій, визнача­ються заходи по врятуванню людей і матеріальних цінностей, шляхи і способи ліквідації наслідків, порядок дій спеціалізованих пожежних та рятувальних команд.

На об'єктах, технологічні процеси яких пов'язані із застосу­ванням пожежонебезпечних, вибухонебезпечних і СДОР, визна­чається необхідний мінімум їх запасів. Зберігання таких речовин на території підприємства організовується у захищених схови­щах; зайві запаси вивозяться у заміську зону.

Протипожежні заходи щодо захисту об'єктів від впливу над­звичайних ситуацій повинні бути спрямовані на створення умов, які забезпечують мінімальний ризик виникнення пожеж, що ви­никають унаслідок прямої дії світлового випромінювання, заго­рянь, які можуть бути викликані дією ударної хвилі, а також на обмеження розповсюдження вогню і на створення необхідних умов для ліквідації пожеж.

Під час реконструкції старих та будівництві нових об'єктів необхідно передбачати протипожежні розриви, які б забезпечу­вали умови для маневру пожежних сил і засобів у період гасіння

чи локалізації пожеж, зведення спеціальних протипожежних ре­зервуарів з водою та штучних водойм. Для попередження пожеж у будівлях і спорудах повинні застосовуватися вогнестійкі конс­трукції, вогнезахисна обробка горючих елементів, спеціальні протипожежні перешкоди (великі будівлі розділяють на секції вогнетривкими стінами-брандмауерами).

У сховищах вибухонебезпечних речовин (стиснутих газів, ле­тких рідин, твердих ВР) слід установлювати пристрої, які б лока­лізували руйнівний ефект вибуху: викидні панелі, вікна і фраму­ги, що самі відчиняються; різного роду клапани-відсікачі.

У приміщеннях, де можливе зараження повітря СДОР, уста­новлюють автоматичні пристрої нейтралізації, які при певній концентрації отруйних речовин починають розбризкувати нейт­ралізуючу рідину.

На об'єкті повинен бути забезпечений надійних захист людей більшої за кількістю працюючої зміни від усіх видів надзвичай­них ситуацій. Це досягається укриттям робітників та службовців у сховищах; якщо їх не вистачає, будуються бомбосховища зі спрощеним обладнанням. Працівники об'єкта і члени їх сімей за­безпечуються ЗІЗ. Робиться перерахунок по змінах робітників і службовців, що залишаються, у відповідності з новим технологі­чним процесом. При визначенні тривалості робочого дня і скла­данні змінного графіка роботи змін враховують реальні потреби виробництва, щоб уникнути скупчення на території об'єкта лю­дей, яких стає більше, ніж можуть вмістити сховища. Об'єкт пе­реводиться на мінімально необхідне споживання електроенергії, газу, пари і палива. Перевіряється готовність до безаварійного зупинення виробництва, способи скорочення чи повного припи­нення подачі пальних, отруйних і вибухонебезпечних сумішей. Адміністративний апарат, відділи, лабораторії, конструкторські бюро та інші підрозділи, перебування яких на об'єкті у надзви­чайних ситуаціях необов'язкове, евакуюють у заміську зону і їх роботу організовують там. На об'єкті залишаються тільки персо­нал та обслуговуючі підрозділи, які необхідні для забезпечення виробничої діяльності робочої зміни і керівництва усім підпри­ємством. З території об'єкта вивозять в укриття особливо важливі матеріальні цінності та документацію.

Вводиться в дію цілодобова система управління об'єктом і всіма його підрозділами безпосередньо на об'єкті і в заміській зоні. Установлюється оперативне чергування. Перевіряється на­явність та справність обладнання на пунктах управління ЦО об'єкта і розгортаються усі види зв'язку.

Дуже важливим показником сталості роботи об'єкта є готов­ність його у найкоротші терміни після ураження відновити ви­пуск продукції.

У результаті об'єкт може зазнати повних, сильних, середніх чи слабких руйнувань. Під час повних або сильних руйнувань налагодити заново виробництво в умовах ведення війни практич­но буде неможливо. При одержанні об'єктом слабких чи середніх руйнувань відновлення виробництва цілком реальне. Тому плани і проекти, як правило, розробляються у двох варіантах — на ви­падок одержання об'єктом слабких і середніх руйнувань. Для цих умова визначають характер та обсяг першочергових відновлюва-льних робіт.

У розрахунках по відновленню будівель і споруд зазначають характер руйнувань, перелік і загальний обсяг робіт (вартість, трудомісткість, терміни); потребу у робочій силі, які будівельні підрозділи об'єкта до цього залучатимуться, які організації об­слуговуватимуть об'єкт; потребу в матеріалах, машинах, механі­змах та ін. У розрахунках на ремонт обладнання зазначають вид обладнання і його кількість, перелік ремонтно-відбудовних робіт та їх вартість, необхідну робочу силу, матеріали та запчастини, терміни відбудови. В основу плані та проектів закладається ви­мога — якнайшвидше відновити випуск продукції.

При визначенні часу проведення відновлювальних робіт необ­хідно враховувати можливість радіоактивного зараження об'єкта, а у випадку застосування хімічної зброї — час дії ОР.

оцінка сталості роботи об'єктів господарювання у надзвичайних ситуаціях

Дослідження сталості роботи об'єкта господарювання (ОГ) полягає у всебічному вивченні умов, які можуть скластися у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, і у визначенні їх впливу на виробничу діяльність.

Мета дослідження сталості об'єкта господарювання полягає в тому, щоб виявити вразливі місця в роботі об'єкта господарю­вання у надзвичайних ситуаціях і виробити найефективніші ре­комендації, спрямовані на підвищення сталості.

Загальне керівництво дослідженнями здійснює начальник ци­вільної оборони (перший керівник) об'єкта господарювання.