2.3.1. Геологічні небезпечні явища
Землетруси
Потенційно сейсмічно небезпечними зонами на території України вважаються Закарпатська, Кримсько-Чорноморська, Південно-Азовська. Південне узбережжя Криму відносить
ся до надзвичайно сейсмонебезпечного регіону. За останні два сторіччя тут зареєстровано близько 200 землетрусів від 4 до 7 балів.
Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. В 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5—6 балів.
Землетруси — це підземні поштовхи і коливання земної поверхні, викликані процесами усередині землі. Час від часу на окремих ділянках земної кори, у зв'язку з глибинними фізичними і хімічними процесами, які відбуваються всередині, виникають напруження. Вони можуть бути викликані зближенням чи розходженням окремих плит земної кори або вертикальними рухами певних її блоків. Накопичуючись протягом більш-менш тривалого часу, напруження зрештою розряджаються шляхом стрімких і миттєвих переміщень ділянок земної кори.
Поширення землетрусів підлягає певним закономірностям: там, де формуються великі гори та впадини, звичайно і проявляються сильні землетруси. На земній кулі щорічно реєструється більше ста тисяч підземних поштовхів, з яких близько ста — з певним ступенем руйнування. Фахівці оцінюють середні річні збитки від землетрусів близько 70 млрд. дол. США.
Основні показники, які дають уявлення про силу і характер землетрусу — магнітуда: інтенсивність енергії на поверхні землі і глибині вогнища.
Магнітуда (у перекладі з латині «величина») — умовна величина, що характеризує загальну енергію пружних коливань, викликаних землетрусом або вибухом, дозволяє порівнювати джерела коливань за їх енергією. За шкалою інтенсивності (шкалою Ріхтера) сила землетрусу припускається пропорційною логарифму амплітуди зсуву ґрунту на епіцентральній відстані 100 км. Інтенсивність найсильнішого землетрусу визначається величиною 8,5 бала.
В останні роки в ряді європейських країн використовується 12-бальна міжнародна шкала М8К — 64, у якій сила землетрусу визначається за наслідками впливу на людей, будинки, споруди, поверхневі шари землі тощо.
Співвідношення між магнітудою землетрусу за шкалою Ріхтера і його силою в епіцентрі за 12-бальною шкалою залежить від глибини вогнища.
Глибина вогнищ у різних сейсмогенних районах коливається від 0 до 700 км; а в більшості випадків знаходиться в межах від 20 до 30 км.
При значній глибині і достатній енергії коливання можуть поширюватися на величезні площі (до 10 тис. км2), але навіть в епіцентрі не досягають великої сили (епіцентр — проекція центральної точки вогнища землетрусу (гіпоцентру) на земну поверхню). При дрібному і особливо поверхневому вогнищі навіть незначної енергії в епіцентрі може спостерігатися руйнівний ефект, але вже в декількох кілометрах від нього сила поштовхів слабшає до безпечних значень.
За причинами і місцями виникнення землетруси розрізняють:
Тектонічні — виникають у результаті переміщення мас земної кори під впливом гірських процесів.
Вулканічні — виникають при виверженні вулканів, а часто і передують їм. Звичайно охоплюють невеликі райони і супроводжуються сильними вибухами, потоками лави, хмарами попелу й отруйних газів. При виверженні підводних вулканів можуть утворюватися величезні хвилі — цунамі і створюватися нові острови.
Обвальні — мають локальний характер, спостерігаються при обваленні склепінь підземних карстових пустот.
Моретрус — це різкі коливання води в морях і океанах, що виникають при землетрусі, вогнище якого міститься під дном моря. Воно може супроводжуватися утворенням цунамі, що поширюється зі швидкістю до 800 км/год, змиває на узбережжях цілі міста і спричиняє великі людські жертви.
Співвідношення інтенсивності землетрусу між шкалою Ріхте-ра і 12-бальною міжнародною шкалою М8К-64 наведено в таблиці 2.6.
Селі (від арабського «сайль») — бурхливий потік, грязьові чи грязьово-кам'яні потоки, які раптово виникають у руслах гірських річок унаслідок різкого паводка, викликаного інтенсивними зливами, бурхливим сніготаненням або іншими причинами.
Потоки рухаються переривчасто, окремими імпульсами, від затору до затору, у середньому зі швидкістю 10—15 км/год і викликають на своєму шляху великі руйнування. Виникненню селевих потоків сприяють також і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунту на гірських схилах, вибухи в гірських породах при будівництві доріг та роботи в кар'єрах.
На території України понад 30 міст, сіл та сільських населених пунктів у Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Львівській областях піддаються впливу селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено понад 290 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни річок Дністра, Тиси, Пруту.
Магнітуда за Ріхтером | Максимальна інтенсивність за М8К-64 | Коротка характеристика ефективності |
2,0 і нижче | І—ІІ | Як правило, не відчувається населенням |
3,0 | III | Відчувається деякими людьми, що перебувають в будинках. Ушкодження відсутні |
4,0 | ІУ—У | Відчувають більшість людей. Пошкодження будинків не спостерігається |
5,0 | УІ—УІІ | Незначні пошкодження будинків: тріщини в стінах |
6,0 | УІІ—УІІІ | Середні пошкодження: значні тріщини в слабких стінах, падіння незакріпле-них пічних димарів |
7,0 | ІХ—Х | Значні руйнування: руйнування будинків неміцної конструкції, тріщини в міцних спорудах |
8,0 і більше | ХІ—ХІІ | Повне руйнування будинків |
Зсуви, гірські обвали
Зсуви і гірські обвали являють собою зсув мас гірських порід униз по схилу під впливом сили ваги, виникають унаслідок підмивання схилу, перезволоження, сейсмічних поштовхів і т.п.
Зсуви, обвали також здатні викликати великі завали й обвалення автомобільних і залізничних шляхів, руйнування будинків і споруд, населених пунктів, ураження і загибель людей.
Відповідно до міжнародної статистики до 80 % зсувів у даний час пов'язані з діяльністю людини. Зсуви переважно формуються на зволожених ділянках і виникають при крутизні схилу 10° і більше. На глиняних сильнозволожених ґрунтах можуть виникнути і при крутизні 5-7°.
По глибині залягання зсуви бувають: поверхневі (1 м), дрібні (5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (понад 20 м); залежно від потужності поділяються на: малі (до 10 тис. м3), великі (до 1 млн. м3); дуже великі (понад 1 млн. м3).
Зсуви можуть бути активними та неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що становить основу зсуву, а також наявність вологи. Швидкість руху зсуву може бути від
0,06 м/рік до 3 м/с. Зсуви характерні для західних областей України, а також узбережжя Чорного й Азовського морів. Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років зросли в 5 разів. Найбільшого зростання вони набули в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях і в Криму.
Осідання земної поверхні в результаті карсту
Найбільше поширення осідання земної поверхні має в районах розташування карстових порід і насамперед на території Волинської області (594 км2), Рівненської (214 км2), Хмельницької (4235 км2). Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту, що призводить до виникнення в землі тріщин, у які провалюються будинки, споруди, транспортні засоби.
Повені
Повінь — це тимчасове затоплення окремих районів місцевості через різкий підйом рівня води в річках, озерах і на морі в результаті зливових дощів. Підйом рівня води може відбуватися при бурхливому таненні снігу і льодовиків, від рясних опадів, у результаті заторів, дії вітрів, підводних землетрусів з утворенням цунамі, аварій на гідровузлах і т.д.
На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються у будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, призводять до масових руйнувань і загибелі людей.
Найбільш ймовірними зонами можливих повеней на території України є:
в північних регіонах — басейни річок Прип'ять, Десна;
в західних регіонах — басейни верхнього Дністра, річок Тиса, Прут, Західний Буг;
у східних регіонах — басейни річок Сіверський Донець, Псел, Ворскла.
у південному та південно-західному регіонах — басейни нижнього Дунаю, річки Південний Буг.
За останні сорок років катастрофічні повені в Карпатах і Криму спостерігалися 12 разів.
- Видання 2-ге, перероблене
- 1.1. Основні положення міжнародного права із захисту людини
- 1.2. Цивільна оборона деяких зарубіжних країн
- 1.2.1. Цивільна оборона Росії
- 1.2.2. Цивільна оборона Федеративної Республіки Німеччини
- 1.2.3. Цивільна оборона сша
- 1.3.1. Державна система Цивільної оборони України
- 1.3.2. Завдання Цивільної оборони України
- 1.3.3. Організаційна будова і порядок функціонування Цивільної оборони України
- 1.3.4. Організація Цивільної оборони на об'єктах господарювання (ог)
- 1.3.5. Сили і засоби Цивільної оборони
- 1.3.5.1. Війська Цивільної оборони України
- 1.3.6. Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їх цілі та завдання
- 1.4. Єдина Державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру
- 2.1. Основні визначення і класифікація надзвичайних ситуацій
- 2.2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру
- 2.2.3. Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об'єктах
- 2.2.5. Гідродинамічні аварії
- 2.3. Надзвичайні ситуації природного характеру
- 2.3.1. Геологічні небезпечні явища
- 2.3.2. Гідрологічно небезпечні явища
- 2.4. Надзвичайні ситуації екологічного характеру
- 2.5. Надзвичайні ситуації воєнного часу
- 2.6. Організація оповіщення населення в надзвичайних ситуаціях
- 3.1. Основні принципи і способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях
- 3.1.1. Основні принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру
- 3.1.2. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру
- 3.2. Державне регулювання і контроль захисту населення і територій
- 3.2.1. Державна стандартизація
- 3.2.2. Державна експертиза
- 3.2.4. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки
- 3.3. Організація захисту населення в надзвичайних ситуаціях
- 3.3.1. Укриття в захисних спорудах
- 4. Визначення необхідної кількості (п) фільтрів-поглиначів:
- 3.3.2. Евакуація робітників, службовців і населення
- 3.3.3. Застосування засобів індивідуального захисту і медичних засобів захисту
- 3.4. Захист населення
- 3.4.1. Основні норми поведінки і дії
- 3.5. Захист населення при хімічному зараженні
- 3.5.1. Основні норми поводження і дії при аваріях з викидом сдор
- 4.1. Оцінка радіаційної обстановки на об'єкті при аварії на атомній електростанції (аес)
- 3. За формулою (2) визначимо дозу опромінення за 6 год. Роботи:
- 4.3. Оцінка радіаційної обстановки при застосуванні ядерної зброї
- 4.4. Оцінка хімічної обстановки при аваріях з викидом сдор
- § 1 * Ртьч
- 4.6. Оцінка пожежної обстановки
- 4.6.1. Визначення виду, масштабу і характеру пожежі
- 4.6.2. Оціка пожежної обстановки під час міських пожеж
- 4.6.3. Оцінка пожежної обстановки в лісах
- 4.6.4. Комплексна задача з прогнозування й оцінки пожежної безпеки
- 4.7. Аналітичний метод оцінки осередку ураження при вибуханні паливо-повітряного і газоповітряного середовищ
- 5.1. Вимоги, що ставляться
- 5.2. Організація дослідження сталості роботи ог
- 5.3. Шляхи і способи
- 6.1. Критерій сталості ог
- 1. До впливу повітряної ударної хвилі (пух).
- 6.2. Оцінка стійкості промислового об'єкта до впливу повітряної ударної хвилі (пух)
- 9. Установлення додаткових опор для зменшення прольотів.
- 6.3. Оцінка стійкості промислового об'єкта до впливу теплового випромінювання
- 6.4 Оцінка стійкості роботи об'єкта до впливу радіоактивного зараження
- 6.5. Оцінка стійкості інженерно-технічного комплексу об'єктів енергетики до впливу електромагнітного імпульсу ядерного вибуху
- 7.1. Рятувальні й інші невідкладні роботи (рінр)
- 7.1.2. Сили і засоби, які залучаються для проведення рінр
- 7.1.3. Управління силами цо
- 7.1.4. Організація забезпечення дії сил цо в надзвичайних ситуаціях
- 7.1.5. Дії сил цо при ліквідації наслідків стихійних лих
- 7.1.6. Особливості проведення РіНр при ліквідації наслідків великих виробничих аварій і катастроф
- 7.1.7. Використання сил цо
- 7.1.9. Проведення РіНр
- 7.2. Зміст і послідовність роботи командира формування з організації і проведення рінр у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу
- 7.2.1. Обов 'язки командира формування по підтримці свого підрозділу в потрібній готовності
- 7.2.2. Зміст і послідовність роботи командира формування в ході ліквідації наслідків слак
- 7.2.3. Зміст і послідовність роботи командира формування у вогнищах ураження у воєнний час
- 7.2.4. Заходи безпеки при проведенні РіНр
- 7.3. Забезпечення життєдіяльності населення в надзвичайних ситуаціях
- 7.3.1. Організація життєдіяльності в екстремальних умовах
- 7.4. Дії населення в надзвичайних ситуаціях
- 7.4.8. Само- і взаємодопомога при травмах і ураженнях
- 7.5. Організація навчання населення з Цивільної оборони