2.2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру

178,4 тис. тонн аміаку. З них — І ступеня хімічної небезпеки — 76 об'єктів; II — 60 і ІІІ — 1134 об'єкти.

Усього в зонах можливого хімічного зараження від цих об'єк­тів проживає понад 20 млн. чоловік (38,5 % населення країни).

320 адміністративно-територіальних одиниць (АТО) мають ступінь хімічної небезпеки, з них І ступеня — 154 АТО, II ступе­ня — 47 АТО, III ступеня — 108 АТО.

Довжина магістральних газопроводів на території України ста­новить 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна станція перекачування нафти і 69 газових перекачувальних станцій.

Довжина продуктопроводів становить 3,3 тис. км, і весь пере­рахований вище технічний комплекс уже вичерпав свій ресурс, що робить цей комплекс об'єктом підвищеної небезпеки.

Досить критичне становище в країні склалося в комунальному господарстві. Четверта частина водопровідних очисних споруд і систем фактично відпрацювали свій термін експлуатації, 22 % систем перебувають в аварійному стані. Закінчився термін екс­плуатації кожної п'ятої насосної станції. Планово-попереджу­вальний ремонт виконується на 73 %. У системах каналізації від­працювали термін експлуатації 26 % систем і 17 % насосних ста­нцій.

Нині у водойми скидається без попереднього очищення бли­зько 250 м³/доба стічних вод.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, близькість теплих морів обумовлюють різновид кліматичних умов.

У результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпеч­ні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофіч­ний характер для навколишнього середовища і населення.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному-заході і півдні. У сейсмологічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Черніве­цька, Одеська та АРК.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоків. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань і до загибелі людей.

Характерними для України є також селеві процеси (в містах і районах Карпат і Криму), посухи, циклони, пилові бурі.

Нині в Україні, у зв'язку зі зростанням числа аварій і катаст­роф, стихійних лих, обстановка характеризується як дуже склад­на. Про це свідчать статистичні дані по Україні за останні роки.

Розглянемо можливі надзвичайні ситуації і їхні характеристи­ки й наслідки.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об'єкти (РНО). До них відносяться атомні електростанції (АЕС), атомні теплоелектро­централі (АТЕЦ), атомні станції теплопостачання (АСТ), підпри­ємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють з ядерними установками, ядерні енергетичні уста­новки на об'єктах транспорту й ін.

У період нормального функціонування РНО з метою профіла­ктики і контролю виділяють дві основні зони безпеки.

Санітарно-захисна зона РНО — територія навколо об'єкта, на якій рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об'єкта може перевищити межу дози.

Зона спостереження — територія, де можливий вплив радіоак­тивних скидань і викидів РНО і де опромінення проживаючого населення може досягати встановленої межі дози.

Найбільшу небезпеку для персоналу РНО і населення, що жи­ве поблизу, представляє радіаційна аварія.

Радіаційна аварія — аварія, пов'язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбаче­ні проектом для нормальної експлуатації РНО межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об'єкта.

В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного за­бруднення навколишнього середовища. Характеристика зон мо­жливого радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС представлена в таблиці 2.3.

2.2.1. Аварії на радіаційно небезпечних об 'єктах

Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії в пе­ріод ліквідації її довгострокових наслідків можуть встановлюва­тися зони:

Наслідки радіаційних аварій

Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючи­ми факторами.

Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є раді­аційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть почи­натися і супроводжуватися вибухами і пожежами.

Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масш­табом і ступенем радіаційного впливу і радіоактивного заражен­ня, а також складом радіонуклідів і кількістю радіоактивних ре­човин у викиді.

У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а та­кож радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природ­ний розпад радіоактивних речовин, міграція цих речовин у на­вколишньому середовищі, метеорологічні і кліматичні фактори, результативність робіт з ліквідації наслідків аварії, у тому числі дезактивація і водоохоронні заходи.

У початковий період після аварії найбільший внесок у загаль­ну радіоактивність вносять радіонукліди з коротким періодом напіврозпаду (до 2-х місяців). Потім спад активності визначаєть­ся нуклідами з великим періодом напіврозпаду — від кількох со­тень діб до тисяч років.

З них довгий час основну роль у динаміці радіаційної обста­новки відіграють біологічно небезпечні радіонукліди: цезій-137, стронцій-90, плутоній-239.

Радіаційному впливу піддаються люди, тварини, рослини і прилади, чутливі до випромінювань.

Радіоактивному забрудненню піддаються спорудження, кому­нікації, технологічне устаткування, транспортні засоби, майно, матеріали і продукти, сільськогосподарські угіддя і природне се­редовище.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Особливості дії іонізуючого випромінювання на живий організм

При вивченні дії випромінювання на організм були ви­значені такі особливості:

1. Висока ефективність поглинутої енергії. Малі кількості по­глинутої енергії випромінювання можуть викликати глибокі біо­логічні зміни в організмі.

2. Наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії іонізуючого випромінювання. Цей період часто називають пе­ріодом уявного благополуччя. Тривалість його скорочується при опроміненні у великих дозах.

3. Дія від малих доз може додаватися чи накопичуватися. Цей ефект називається кумуляцією.

1. Випромінювання впливає не тільки на даний живий орга­нізм, а й на його потомство. Це так званий генетичний ефект.

2. Різні органи живого організму мають свою чутливість до опромінення. При щоденному впливі дози 0,02-0,05 Р вже наста­ють зміни в крові.

3. Не кожен організм у цілому однаково реагує на опромінення.

7. Опромінення залежить від частоти. Одноразове опро- мінення великої дози викликає глибші наслідки, ніж фракціо- новані.

Поглинена енергія від іонізуючих випромінювань різних видів викликає іонізацію атомів і молекул речовин, у результаті чого молекули і клітини тканини руйнуються.

Відомо, що 2/3 загального складу тканини людини становить вода і вуглець.

Процес утворення іонів триває усього близько 10^-12 с, після чого настають фізико-хімічні зміни тканини.

Виходячи з такого співвідношення між кількістю молекул біл­ка і води, імовірність потрапляння іонізованої частки в молекулу води в 10⁴ разів більша, ніж у молекулу білка. Тому ефективність впливу на організм людини досягається не прямим впливом на білкову речовину клітини, а непрямим шляхом, через продукти розкладання води.

Під дією випромінювання у воді утвориться позитивно заря­джений іон молекули води (Н2О):

випромінювання

і

Н2О — Н2О+ + е^-.

Електрон, що звільнився, може з'єднатися з іншою молекулою води, яка отримує в цьому випадку негативний заряд

Н2О + е^- — Н2О^- .

Цей етап радіолізу води називається прямим впливом іонізую­чого випромінювання на організм людини.

Іони молекули води, що утворилися, хімічно нестійкі і зазна­ють таких перетворень:

Н₂О+ — Н+ + ОН⁰, Н2О^- — ОН^- + Н⁰, ОН⁰ + ОН⁰ — Н2О2, Н⁰ + О2 — НО2⁰.

Речовини, які утворилися: перекис водню (Н₂О₂); радикал гід-роперекису водню (НО₂⁰), радикал гідроксильної групи (ОН⁰), радикал водню (Н⁰), володіючи великою хімічною активністю, взаємодіють з біологічними речовинами і викликають їх зміни. Цей етап біологічної дії іонізуючого випромінювання (утворення продуктів радіолізу води) називається непрямим впливом іонізу­ючого випромінювання, який за своїми наслідками є домінуючим і визначає особливості й ефективність впливу цього виду енергії на організм людини.

Ніякий інший вид енергії в тій же кількості при впливі на лю­дину не призводить до таких тяжких наслідків, як енергія іонізу­ючого випромінювання.

Наприклад, енергія в 5 Дж на 1 кг маси людини у вигляді теп­лової енергії підвищує температуру тіла людини на 0,001°С, а у вигляді іонізуючого випромінювання становитиме:

5 Дж/кг = 5 Гр = 500 рад

і викличе тяжку форму променевої хвороби людини. Залежність ваги променевої хвороби від дози опромінення людини наведена в таблиці 2.5.

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбу­тися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими от­руйними речовинами. До ХНО відносяться:

— підприємства хімічної галузі промисловості, які виробля­ють чи використовують СДОР;

• підприємства по переробці нафтопродуктів;

• підприємства інших галузей промисловості, які використо­вують СДОР;

• підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водона­пірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

• залізничні станції і порти, де концентрується продукція хі­мічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах пе­реміщення СДОР;

• транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцис­терни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпе­чні продукти;

• склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його пере­робки.

В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5 % населення. 321 адміністра­тивно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небез­пеки, з них до першого ступеня відносяться 154 АТО, до друго­го — 47 АТО, до третього — 108 АТО.

На території Донецької області 145 ХНО, з них: 1-го ступеня хімічної небезпеки — 2 (Горлівське п/о «Стирол», базовий склад хлору Верхньокальміуської фільтрувальної станції); 2-го ступеня хімічної небезпеки — 5 (Макіївська фільтрувальна станція, Єна-кієвський КХЗ, Горлівський хімічний завод, склад аміаку в с. Гранітне); 3-го ступеня — 65 об'єктів і 73 некатегорійованих хі­мічно небезпечних підприємств.

Хімічно небезпечні об'єкти м. Маріуполя представлені на таб­лиці 2.6.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімі­чні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здат­ні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.

За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на такі групи:

• речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

• речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);

• речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акри-лонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);

• речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу — нейротропні отрути (сірковуглець, тетра-етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

• речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гід-розин та ін.);

— метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.) . Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність,

що характеризується смертельною, вражаючою і граничною кон­центрацією.

За ступенем токсичності СДОР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп (таблиця 2.7).

До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться спо­луки миш'яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, за­ліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.

До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильно­діючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).

Особливу групу представляють пестициди — препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичні для людини.

Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсич­них для людей і тварин сполук використовують поняття токсо-дози.

Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кі­лькість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний ін­тервал часу.

Території, які потрапили під вплив СДОР у результаті аварії на ХНО, поділяють на зони:

Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зара­ження) — зона, на зовнішній межі якої 50 % людей одержують смертельні ураження.

Зона уражаючих токсодоз (небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50 % людей втрачають працездатність, їм потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.

Дискомфортна (гранична) зона — зона, на зовнішній межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загост­рення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки ін­токсикації.

Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНО обумовлюються:

• фізико-хімічними властивостями СДОР;

• кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у

воду;

• метеорологічними умовами;

• оперативністю оповіщення і вживання заходів;

• підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу СДОР;

• характеристиками об'єктів зараження (для місцевості — наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливо­го застою повітря; для води — площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів; для населення — ступенем захищеності від ураження СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів — характеристикою матеріалів, які підпали під зара­ження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофар­бових покриттів).

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря па­рами і тонкодисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від десятків хвилин до декількох діб.

Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріаль­них засобів СДОР у грубодисперсному аерозольному, краплин­норідкому, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.

Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдихання за­раженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверх­нями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт (перорально) у результаті вживання заражених продуктів харчу­

вання, через шкірні покриви, слизові оболонки і поверхні ран (ре-зорбтивно) та іншими шляхами. В результаті впливу СДОР на організм людини, крім безпосередніх уражень, можуть спостері­гатися і віддалені генетичні наслідки.